В Україні теж переповідали один одному про скарби, заховані козаками чи гайдамаками… І місцем, де були закопані величезні багатства, часто вважали кургани або могили, як їх називали українці. Щоправда, народна мораль часто стояла на сторожі: легенди розповідали про всілякі біди, які спіткали тих, хто забирав коштовні знахідки собі.
До скарбошукачів були подібні деякі дослідники курганів у 18–19 ст. Вони, не маючи ні знань, ні досвіду, розкопуючи кургани звертали увагу, насамперед, на коштовні мистецькі витвори.
Але вже наприкінці 19 ст. справжні археологи, які розуміли цінність усіх знахідок, а також необхідність фіксації деталей поховальної споруди та всього, що стосується захоронення.
До таких археологів належав Александр Бидловський, який дослідив кургани на своїх землях у Східному Поділлі. Це були пам’ятки різного часу. Деякі кургани спорудили у скіфські часи. На цій території мешкали скіфи-орачі, тобто автохтонні племена землеробів. Серед них так же, як і серед скіфів кочовиків і скіфів царських, були поширені схожі елементи декоративного мистецтва, зброя, прикраси вузди.
Отже, в кургані №4 поблизу села Новосілки (колись Київської губернії, нині – Черкаської обл.) була досліджене поховання скіфського часу, в яке поклали двох небіжчиків – чоловіка і жінку.
Особливо привертають увагу золоті декоративні елементи костюма скіф’янки: пластини-аплікації – оздоби вбрання, сережки-кораблики з підвісками у вигляді водоплавних птахів, скроневі підвіски складної конфігурації, нашийна прикраса – ланцюжок з фігурних елементів у формі жіночої голови.
Оформлення головних уборів скіф’янки – налобну стрічку та конусоподібну шапку – вирізняють унікальні поєднання образів.
На налобній стрічці нашита золота смужка з рельєфним візерунком. Основний фриз на ній – орнамент із зооморфних мотивів: смужка розділена на мініатюрні прямокутні ділянки в яких вміщено стилізоване зображення голови лося. Вона представлена у профільному ракурсі: обернена вліво та вправо, підкреслені видові ознаки – горбоноса морда, своєрідний малюнок рогів. У давньому світі образ копитного пов’язували з життєдайними божествами.
Конусоподібна шапка прикрашена золотими аплікаціями: спереду прикріплено 26 золотих округлих пластин із зображенням сфінкса з подвійним тулубом. Вироби збереглись у дуже поганому стані, тому важко визначити сюжет. Пластинки мають вигляд видовженого кола. Всередині його вписано силует міфічної істоти. Голова із зачіскою у вигляді валика, розділеними короткими заглибленими рисками. Обличчя узагальнене, але очі – виразні. Крила розправлені, верхня частина плавною дугою облямовує підборіддя. Справа і зліва від центру – розгорнута нижня частина тулуба.
Декор вимальовує форму фронтальної частини убору – трикутник. Це багатозначний геометричний символ, яким позначали поєднання трьох стихій (землі, води, неба), а також безкінечність буття, яке переходило у смерть, а далі – до відродження і нового життя. Убори такої форми властиві шлюбним церемоніям. А образ сфінкса з подвоєним тулубом сприймали як захисний знак для переходу до іншого світу.
Як уже було зазначено, під курганом поховали чоловіка і жінку. Але жінка не була супровідною особою. Дослідники відмітили багато ознак приналежності обох небіжчиків до соціальної верхівки. Науковці висувають різні припущення щодо того, чому їх поховали разом. Шлюбні вбрання обох свідчать, можливо, про те, що це була подружня пара, а дзеркало, яке поклали жінці, допоможе перейти до іншого світу.
.
.
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc