Історія музею

Скарбниця Національного музею історії України ( раніше – Музей історичних коштовностей України)  є філією Національного музею історії України. Своїм заснуванням установа завдячує визначній події в українській археології, пов’язаній з іменем відомого археолога, засновника київської школи скіфологів Олексія Івановича Тереножкіна (1907–1981).

Розкопки скіфського кургану IV ст. до н.е. в м. Мелітополі, здійснені у 1954 році під його керівництвом, відкрили новий етап у дослідженні поховань скіфської знаті. Під час розкопок, які були першими після довгої, майже піввікової перерви у дослідженні скіфських курганів, було знайдено близько чотирьох тисяч золотих прикрас. Українські археологи вирішили залишити унікальні знахідки в Україні, тобто зламати існуючу з імперських часів тенденцію віддавати найцінніші знахідки до центральних музеїв Москви і Ленінграда (Ст. Петербург). Дізнавшись про результати розкопок, тодішній директор Ермітажу М.І. Артамонов (1898-1972) написав листа до Інституту археології АН УРСР з проханням передати знахідки з Мелітополя до Державного Ермітажу. Не одержавши позитивної відповіді, він звернувся до президента АН УРСР О.В. Палладіна (1885-1972). Проте академік розпорядився передати усі матеріали з Мелітопольського кургану до Київського державного історичного музею (нині Національний музей історії України) і в подальшому залишати історичні пам’ятки в Україні.

Артамонов
Михайло Іларіонович

Тереножкін Олексій
Іванович

Палладін Олександр
Володимирович

Через деякий час, після передачі знахідок з Мелітопольського кургану до Київського історичного музею, його співробітникам було запропоновано підготувати виставку виробів з дорогоцінних металів з колекції музею. Експонати різного часу, виготовлені, в основному, із золота та срібла, прикрашені емалями та дорогоцінним камінням розмістили в лекційному залі історичного музею. Урядова комісія після відвідин виставки прийшла до висновку, що ”коштовностей” достатньо для створення спеціального відділу. 22 листопада 1963 року Радою Міністрів УРСР було прийнято постанову № 1300 ”Про створення при Київському державному історичному музеї спеціального відділу – ”Золотої кладової” для  збереження і широкого показу трудящим історичних і мистецьких пам’яток з дорогоцінних металів. Міністерство культури УРСР 28 грудня 1963 р. видало відповідний наказ за № 378.

У 1965 р. Київський державний історичний музей дістав назву Державний історичний музей УРСР, а філіал отримав статус музею ”Золота кладова”. У 1968 році згідно Наказу Міністерства культури УРСР  № 70  музей перейменовано у Музей історичних коштовностей УРСР. Під цією назвою 4 січня 1969 року він відчинив двері для перших відвідувачів. Коли на виконання постанови Уряду на базі Державного історичного музею УРСР у 1991 році було створено Національний музей історії України, його філія отримала свою сучасну назву – Музей історичних коштовностей України.

Національний музей історії України

Для розміщення Музею історичних коштовностей на території Києво-Печерського історико-культурного заповідника (нині Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) було виділено пам’ятку архітектури доби українського бароко XVII–XVIII ст. так званий Ковнірівський корпус, що отримав свою назву від імені відомого київського архітектора Стефана Ковніра (1695-1786), за проектами якого відбувалась добудова корпусу у 1724-1727 рр. та перебудова у 1746-1751 рр. На першому поверсі знаходилась пекарня з коморами, а потім до нього прибудували книжкову крамницю. Другий поверх спочатку пристосовували до господарських потреб – розміщували склади і помешкання, згодом – палітурню і житло для учнів друкарні.

У 20-х роках XX ст. у частині будівлі помістили Київський центральний історичний архів і помешкання, в іншій працювала хлібопекарня (завод) Союзу робітничих кооперативів (з 1924 до кінця 1930-х років). У роки війни корпус був зруйнований. Відновлений у 1963 р. для створення у ньому Державного музею історичних коштовностей УРСР.

Ковнірівський корпус
(кінець 1920-х рр.)

Вигляд будівлі у 1928 р.
(фото із архіву ЦДКФФА
ім. Г.С. Пшеничного)

Вигляд будівлі у 1947 р.

Євгенія Пламеницька “Ковнірівський корпус. Києво-Печерська лавра”. Акварель. 1963 р.

Охоронний знак будівлі № 12 (Ковнірівський корпус)

Вигляд будівлі після
реставрації у 2004 р.

Основу фондів музею склали експонати  Державного історичного музею УРСР, який передав близько 80 тис. одиниць зберігання. З них найбільшу частину складали колекції нумізматики, фалеристики і медальєрики, які за роки існування музею були значно поповнені і в даний час зберігаються в Національному музеї історії України.  Також протягом 1964-1968 рр. ще 24 музеї України передали новоствореному музею 2400 експонатів з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Значний внесок у формування археологічної колекції Музею коштовностей зробив Інститут археології НАН України, а також Дніпропетровський та Донецький державні університети. Найбільша в світі за чисельністю колекція ”скіфського золота” є гордістю не лише музею, а і всієї України. Окрасою колекції є славнозвісна золота пектораль ІV ст. до н.е. З часу заснування Музей історичних коштовностей України постійно поповнює свої фонди. Фондово-закупівельна комісія відібрала й закупила предмети музейного значення різних епох як у приватних осіб, так і в установ. Чимало експонатів до музею передали працівники державної митниці та Служби безпеки України. Деякі речі музей отримав у подарунок від громадян України. За роки існування музею була сформована нова колекція сучасного ювелірного мистецтва.


Інститут
археології НАН України

Дніпропетровський
державний університет

Донецький
державний університет

Завдяки копіткій роботі реставраторів музею відновлено і повернуто до життя понад 20 тисяч унікальних пам’яток ювелірного мистецтва різних епох. Реставрація цих експонатів дала можливість не тільки поповнити експозицію новими експонатами, але і  створити такі експозиції як ”Західноєвропейське срібло XVI–XIX ст.” та ”Пам’ятки єврейського церемоніального мистецтва”.

Указом Президента України Л.Д.Кучми ”Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв” № 489/2000 від 22.03.2000 г. встановлено, що Національний музей історії України та його філіал – Музей історичних коштовностей України – являються основними музейними закладами, які здійснюють прийом, зберігання, облік та експонування історичних і художніх пам’яток, виготовлених з використанням дорогоцінних металів та каміння.

У 2004 р. музей зазнав значних змін. Було проведено реставрацію будівлі та  реконструкцію приміщень, встановлено сучасне музейне обладнання, створено нову експозицію.

Експозиція Скарбниці Національного музею історії України розташована в 9-ти залах, її побудовано за історико-хронологічним принципом, що дозволяє відтворити сторінки історії художньої обробки металу: золота, срібла, бронзи з рубежу IV–ІІІ тис. до н.е. до сьогодення, іншими словами – виникнення, становлення і розвиток ювелірного мистецтва на території сучасної України.

Гордістю музею є найбільша за обсягом унікальна колекція ”скіфського золота”, яка не має аналогів у світі. Вона презентує ювелірне мистецтво іраномовних кочових скіфів, котрі з VII ст. до н.е. до ІІІ ст. н.е. панували в степах України. Окрасою її є славетна золота пектораль IV ст. до н.е.

Великий розділ експозиції розповідає про ювелірне мистецтво епохи раннього та пізнього середньовіччя (IV–XIV ст.). Це неперевершені за майстерністю виконання і вишукані прикраси, виконані в техніці гравірування, карбування, зерні, скані, черні, перегородчастої емалі, інкрустовані коштовним і напівкоштовним камінням, які були знайдені на території України під час археологічних розкопок в похованнях вождів та воїнів кочових племен (гунів, аварів, хозарів, печенігів, половців) та у складі слов’янських та давньоруських скарбів.

Історія окремих предметів археологічної колекції Скарбниці Національного музею історії України є невід’ємною частиною історії створення і формування зібрання Міського музею старожитностей і мистецтв (1899 р.), який  був офіційно відкритий 30 грудня 1904 р. під назвою ”Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя-імператора Миколи Другого Олександровича”.

У формуванні археологічної збірки Міського музею прийняли участь відомі колекціонери і меценати – О.М. Терещенко, І.А. Хайновський, Ф.Ф. Кундеревич, В.Є. Гезе, В.В. Хвойко, В.Б. Антонович, Є.О. Зносько-Боровський, О.О. Бобринський.  Неоціненний вклад у збереження культурної спадщини України і створення музею вніс київський меценат, колекціонер Богдан Іванович Ханенко (1848-1917). Він фінансував розкопки вчених, викуповував витвори стародавнього і середньовічного мистецтва у кладошукачів і володарів землі, на якій проводили розкопки.

Хвойко
Вікентій Вячеславович
(1850-1914)

Антонович
Володимир Боніфатійович
(1834-1908)


Бобринський
Олексій Олександрович
(1852-1927)

Близько 1500 унікальних експонатів різних епох, які є серцевиною зібрання Музею історичних коштовностей України, надійшли саме з колекції Б.І.Ханенко (1848-1917). Найдавнішими за часом виявлення знахідками в колекції музею є платівки із зображенням грифонів, знайдені в 1845 році під час археологічних розкопок під керівництвом професора Київського університету св. Володимира М.Д. Іванішева (1811-1874) скіфського кургану Переп’ятиха неподалік від Фастова на Київщині. Цікаво те, що в експедиції штатним художником працював Тарас Григорович Шевченко, який тільки закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Т.Г.Шевченко замальовував знахідки і виконав олійними фарбами реконструкцію кургану. В 1849 році ці знахідки поступили до університетського музею, а в 1936 році увійшли до зібрань Київського історичного музею. Саме платівки із зображенням грифона – стража на шляху до духовної досконалості – стали основою для створення логотипу Музею історичних коштовностей України.

Ханенко
Богдан Іванович
(1848-1917)

Іванішев
Микола Дмитрович
(1811-1874)

Значна частина зібрання музею відкриває сторінки історії прикладного мистецтва XVI-XX ст. З творчістю українського, російського та західноєвропейського золотарства знайомлять численні вироби – ювелірні прикраси, посуд, предмети церковного призначення, виконані талановитими майстрами  в стилях бароко, рококо та класицизму. В експозиції музею також представлена унікальна колекція єврейського церемоніального срібла.

Першим керівником музею у 1963 р. була призначена Оксана Давидівна Ганіна (1913-1993). Вона очолювала музей до 1978 р. У подальшому музеєм керували:

  1978-1991 рр. – Леонід Іванович Лаукарт.

  1991-1997 рр. – Сергій Михайлович Чайковський (1942-2020).

  1997-1998 рр. – Жанна Гайківна Арустамян.

  1998-2004 рр. – Петро Олексійович Римар (1939-2010).

  2004-2016 рр. – Людмила Володимирівна Строкова.

  2016-2018 рр. – Володимир Михайлович Хардаєв (1952-2018).

  2018-2021 рр. – Олександр Володимирович Хардаєв.

З вересня 2021 р. Скарбницю Національного музею історії України очолює Наталія Олександрівна Панченко.

Мінялись і головні зберігачі музею. Першим з них з 1964 р. був Іван Васильович Бондар (1901-1984).

  З 1978 р. до  1980 р. – Любов Володимирівна Ніколайко (1932-2005).

 1980-1985 рр. – Діна Прокоф’євна Бойко.

 1985-2007 рр. – Олена Василівна Старченко.

  2007-2015 рр. – Олена Петрівна Підвисоцька. Після зміни штатного розпису у 2015 р. вона займає посаду заступника завідувача відділу збереження фондів НМІУ (головного зберігача). Фонди Музею історичних коштовностей України стали сектором “Колекція ювелірного мистецтва”відділу збереження фондів НМІУ, завідувачем якого є Савченко Тетяна Миколаївна.

Завідувачі музею у різні роки:

Головні зберігачі фондів музею:

Співробітники проводять велику наукову роботу, наслідком якої є кілька дисертацій, значна кількість статей, чимало каталогів, інших публікацій, беруть участь у міжнародних симпозіумах. Музей проводить щорічну міжнародну наукову конференцію ”Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки”, результатом якої є випуск часопису ”Музейні читання”. Матеріали з колекцій Скарбниці Національного музею історії України завжди викликали зацікавленість як з боку широкого загалу, так і серед учених різних галузей науки. Експонати музею є невичерпним джерелом відомостей, що сприяють вивченню та пізнанню світогляду, побуту, мистецтва, процесів виробництва тих племен і народів, які населяли територію сучасної України від найдавніших часів. Велика увага приділяється в музеї збереженню культурно-історичних цінностей в інтересах національної й світової культури.

Музей постійно знаходиться в пошуку нових шляхів презентації своїх унікальних збірок. Окрім оглядових та тематичних екскурсій, у музеї були створені театралізовано-поетичні костюмовані екскурсії ”Скіфія золота” та ”Священні скарби”, які допомагають відвідувачам  зануритись у давні часи і стати співучасниками історичних подій.

Багаторічна міжнародна виставкова діяльність музею, яка розпочалась з 1975 року, принесла йому воістину світову популярність, і водночас величезна кількість людей у багатьох країнах світу відкрила для себе Україну – державу з багатою історією і культурою, джерела якої сягають у глибини тисячоліть.

У вересні 2021 року згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України, Музей історичних коштовностей України було реорганізовано в Скарбницю Національного музею історії України. 

Скарбниця Національного музею історії України є не лише найбільшим центром збереження предметів з дорогоцінних металів, а й скарбницею творчої думки, літописом української історії, викарбуваним у золоті, сріблі та коштовних каменях.