26 листопад о 11:23
В останню суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів.
Українці завжди вважали хліб святим і ставилися до нього з особливою повагою. Ніколи не перевертали буханець догори ногами і завжди накривали його рушником, завжди цінували кожну крихту.
Можливо так було і в давні язичницькі часи, а ще більше закріпилося з приходом християнства. Адже на таємній вечері «Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!» (Від Марка 14:22).
Хліб став благословенням. Ним причащали під час божественної літургії, даючи людям наснагу, зміцнюючи їх віру.
Частинки освячених хлібів-проскур зберігалися в храмах в спеціальних «ковчегах» – дарохранильницях. Невеликі ковчежці священники брали з собою, коли йшли до немічних та хворих, аби причастити та підтримати їх.
Такою є ось ця невелика срібна дарохранильниця, виготовлена невідомим українським майстром у 1693 році. В основі – прямокутна коробочка (15 х 7 см), на стінках якої вигравіровані зображення біблійних сцен “Бичування” і “Пієта”, а також Богородиці з малюком Ісусом (“Знамення”) та святих. А над основою підіймаються три ажурні пірамідки – мов три купола церкви.
…Коли підросло нове покоління дітей, вихованих в школі в атеїстичному дусі, один хлопчак (Васько) якось прийшов додому та затіяв з бабусею суперечку. Хоча сперечався здебільшого він сам. Бабуся мовчала і тільки лагідно дивилася на нього, як на нерозумного хлопчиська, який ще нічого не розуміє у житті. А Васько, гордий школяр, намагався переконати неписьменну бабусю, що Бога немає. “Люди вже давно літають у небі, скоро злетять у космос. І там нікого і нічого немає. Порожнеча! Вакуум! Той де ж він?!” – питався Васько. “Ось тут” – тихенько відповіла бабуся і вказала на розрізаний буханець хліба, що лежав на столі…