13 листопад о 13:00
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня, 13 листопада, народилися два письменники: один, Роберт Луїс Стівенсон, – 1850 року у далекому Единбурзі, другий, Остап Вишня (Павло Губенко), – 1889 року на хуторі Чечва поблизу містечка Грунь на Полтавщині.
Вони – дуже різні автори.
Стівенсон – письменник-романтик, відомий, переш за все, пригодницьким романом «Острів скарбів» (1883), який збуджував уяву та кликав у пригоди не одне покоління хлопчаків. Йому також належить низка історичних романів «Чорна стріла», «Катріона», «Викрадений», «Володар Баллантре», а також таємнича «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда» (1886). Стівенсону вдалося зобразити злами епох, відчути зміну настроїв у суспільстві та, мабуть, востаннє у світовій літературі подати романтичне усвідомлення минулого, зокрема, його рідної Шотландії.
Письменник прожив коротке життя – всього 44 роки, оскільки мав слабке здоров’я. Останні п’ять років він провів на островах Самоа в Океанії, де встиг зробити чимало для ствердження прав місцевого населення.
Вишня був письменником-гумористом, майстром коротких замальовок. Це були і їдкі сатиричні фейлетони, і доброзичливі гуморески. Хоча переважна форма його творів – усмішки, яку сам Остап Вишня й вигадав. Як зазначив письменник: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки».
Хоча його життя було далеке від усмішок. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу і довгий час був воєнним медиком. У 1919 році навіть став начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Потрапив у полон до більшовиків, за два роки був визволений за сприяння Миколи Скрипника, який добре знав його фейлетони. Вишня опинився у вирі літературних процесів нової України, і вже на початку 1920-х років почали з’являтися його цикли «Вишневих усмішок» зі своїм неповторним іронічним і, водночас, доброзичливим поглядом на світ, на людей, на минуле та майбутнє. Та минуле наздогнало його вже у 1933-му, і далі були 10 важких років Печорського концтабора. Звільнили Вишню у 1943-му, бо знадобився його талант, його слово. І саме тоді з’явилася знаменна «Зенітка», де велика війна подавалася очима простих українців. Надалі через фейлетони він розповідав на увесь світ про діяльність УПА і давав чіткий сигнал: «Опір продовжується! Українці не склали зброю!». В останні роки з’явилися короткі замальовки, які склалися в останній цикл – «Мисливські усмішки» (1956).
Що об’єднує цих двох письменників, таких несхожих між собою? Те, що їх книжки можна було часто побачити поряд на книжкових полицях українців у 1960-80-х роках. В одних – захопливі пригоди, карколомні сюжети, в інших – соковита мова, насичена смаком життя і усмішками.
Мабуть, що в одній з київських родин, де цінували письменників, знаходилася і ось ця срібна сільничка, що потрапила до музею у 1985 році. Її виготовив у 1855 році невідомий майстер з Житомира – міста, відомого своїми майстрами, що виготовлювали непересічні предмети побутового та культового ужитку.
Сільничка прикрашена популярною у ХІХ столітті сканню, що надавала предметам урочистого характеру.
Читайте класиків та приходьте до музею пізнавати світ минулого. І не втрачайте усмішки, як то завжди вдавалося Остапові Вишні (він же Павло Губенко) через які б випробування не вела його доля.
.
