9 листопад о 12:39
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня, 9 листопада, відзначаємо День української писемності та мови. Це день вшанування пам’яті Нестора Літописця, автора першого письмового твору «Повісті минулих літ». І цього дня відзначається 150-літній ювілей українського письменника, літературознавця, художника, педагога Богдана Сильвестровича Лепкого, який часто підписував свої твори псевдонімом Нестор.
Богдан Сильвестрович народився на хуторі Кривеньке поблизу с. Крегулець (нині Крогулець) на Тернопільщині в сім’ї священника отця Сильвестра та Домни (в дівоцтві Глібовицької). Закінчив польську гімназію у Бережанах, а потому навчався у Відні (спочатку в Академії мистецтв, а потім – університеті) та у Львові.
У 1895 році вийшов друком його перший літературний твір, і того ж року він розпочав працювати учителем у гімназії в Бережанах. За два роки, з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові – Олександрою, яку здавна кохав.
Від 1899 і до 1914 викладав українську мову та літературу в Краківському університеті. Вів дуже активну громадську роботу, багато публікував власних творів та перекладів.
У Першу світову війну, восени 1915 року був мобілізований до армії й направлений до Німеччини для ведення там у таборах українських військовополонених російської армії культурно-освітньої роботи.
Після закінчення війни залишився жити у Берліні, де очолював Український комітет опіки над утікачами, був викладачем при посольстві УНР у Берліні.
У 1925 році повернувся до Кракова, де продовжив роботу в університеті. 1932 року став професором.
З нагоди 60-річного ювілею Лепкого в Кракові у 1932 році було організовано виставку його картин. 1938 року він був обраний сенатором Сейму, де представляв українців Галичини.
Після окупації Польщі нацистами у вересні 1939 року втратив постійну роботу, бідував, продовжував займався літературною працею. За кілька років (у липні 1941) відійшов у вічність…
У 1920-х роках Богдан Лепкий написав цикл історичних повістей, об’єднаних назвою «Мазепа» – «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер».
В них розповідається про трагічні події часів визвольної боротьби українців у другій половині XVII – на початку XVIII століть, про трагедію Батурина й Полтавську битву 1709 року, про життя Івана Мазепи та кохання Мотрі Кочубей.
Окрема наскрізна лінія в повістях – відносини гетьмана з його Мамою – Мариною Мазепою (в дівоцтві Мокієвська) (1624 – 1707). Після смерті чоловіка, вона прийняла постриг і стала черницею під ім’ям Марія-Магдалина. З 1686 року була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів.
Як про те писав Богдан Лепкий:
«Віком вони не відбігали далеко від себе. Мати була на яких двадцять літ старша від свого сина. Усе земне залишила геть далеко поза преділами тихої монастирської огради, крім сина, котрого Господь милосердний поставив на світочу, на найвищому місці на цілій широкій Україні і тримав його на ньому у своїй ласці незбагнутій і у своїх замислах для людських розумів непонятних тільки довгі літа.
Цієї гордості вона ніяк не могла скинути зі свого материнського серця і не раз довгими годинами благала прощення перед іконою Пречистої Матері за цей свій одинокий гріх. Здавалося їй дивним і неправдоподібним, що Мати Божа так скоро й так жахливо втратила сина свойого єдинородного, а вона, ігуменя Магдалина, бачить свого сина Івана во славі і в доброму здоровлі. Дивні і незбагнуті діла твої, Господи!»
На виставці «Європейська Україна. Доба Мазепи», яка зараз проходить в нашому музеї, можна побачити церковні тканини, гаптовані Марією-Магдалиною власноруч або ж черницями, які працювали разом із нею. Ці предмети нині зберігаються у фондах Національного заповідника «Києво-Перська Лавра».
Зокрема, ось цей воздух – великий прямокутний покров для одночасного накриття священних посудин (потира, дискоса, дароносиці) для Святих Дарів. Його вигаптувано на венеційському оксамиті малинового кольору у 1692 році.
Центральна сцена – Покрова Пресвятої Богородиці. Обіруч від неї – преподобні Антоній і Феодосій, засновники Києво-Печерської лаври. В кутках – чотири євангелісти зі своїми символами.
Читайте класиків та приходьте до музею, щоб доторкнутися до світу минулого.
.
