28 жовтень о 11:24
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня, 28 жовтня, 1895 року народився український поет і письменник, однин з найяскравіших представників «розстріляного Відродження» Майк (Михайло) Йогансен.
Він народився, вчився і все життя прожив у Харкові. Його батько, Гервасій Йогансен, – вчитель німецької, родом з Латвії (а, можливо, зі Скандинавії), а мати, Ганна Крамаревська, – з роду старобільських козаків.
Поворотними у його долі стали події національно-визвольних змагань, а надто денікінський погром Харкова у 1919 р. Він став одним з тих палких юнаків, які повірили у майбутнє Країни Трударів та стали творцями нової України.
У 1920-ті всі українські письменники і поети були надзвичайними. Вони вибудовували, як їм здавалося, нове вільне суспільство, вони створювали нові енергії, кожне їхнє слово бриніло любов’ю до життя та вірою у майбутнє.
Серед них Майк завжди був особливим. Його захоплювало реальне життя, але, водночас, він був мрійником, створивши образ незбагнених «островів хмар» (тому колеги часто називали його «запізнілим романтиком»).
В його творчості потужно звучить революційний ентузіазм, але кожне його слово – про реальність, в жодному немає фальші, пристосування.
Його юнацька творчість – поетична. Але Йогансен вважав, що проза найкраще може передати думки та настрої автора. Він писав репортажі про подорожі Україною, повісті, оповідання для дітей, гуморески. Добре володів різними мовами і багато займався перекладами. Більшість його творів – незвичайні. Їх можна назвати арт-хаузом у літературі. Його герої – часто вигадані, але щирі та правдиві. А найголовніше – його мова. Густа мов мед, інтелектуально-настояна, трішки вигадана. Заворожує кожне слово, кожен вираз, кожен образ.
Випливає чапля з туманів:
Тихо крилами моя махає птиця,
Мов у листя ранішніх лісів
З серця ронить кров — і кров стає суниця.
І ще тихше канула за грані
І розтала десь за соснами далеко
Чапля — може то була лелека —
Потонула в сутиші багряній.
І над плахтою картатою полів,
Що горіше, що солодше сниться,
В ніч любови, край останніх снів,
Народилось сонце-полуниця.
Найбільше цими рисами відрізняється фантазійно-містифікована «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1932).
Швейцарією наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття називали райони середньої течії Сіверського Дінця – там, де знаходяться Ізюм, Святогірськ, Кремінна. Місцевими краєвидами, стрімкими берегами та прохолодою дібров захоплювалися письменники та театрали, відзначаючи її як особливу перлину імперії. А Йогансен розвертає свідомість обивателів і назавжди закарбовує уявлення про СЛОБОЖАНСЬКУ Швейцарію, наповнюючи її українським духом.
.
У зібранні нашого музею зберігається водосвятна чаша роботи відомого майстра Івана Равича, що походить з Ізюму. Ми вже не раз розповідали про неї. Але нещодавно дізналися про її історію, а в одному із харківських видань трапилося це фото чаші, зроблене ще понад сто років тому.
Колись її замовив у київського майстра ізюмський полковник Костянтин Григорович Донець-Захаржевський. А потім передав у дар до головного собору в Ізюмі – Свято-Преображенського.
Полковник також був неординарною людиною. Він домігся виокремлення Ізюму з Харківського полку в самостійний, Ізюмський. Це сприяло подальшому розвитку Південної Слобожанщини, появі нових слобід та містечок.
Загинув полковник у 1692 р., захищаючи рідну землю, у бою “спіймавши” татарську стрілу…
.
