25 жовтень о 11:45
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня, 25 жовтня, 1860 року у місті Ніжин на Чернігівщині народився відомий український художник Микола Самокиш.
25_8272760340334598897_n
25_5489013907055875168_n
В дитинстві його виховував дід, чернігівський козак Дмитро Сеник із с. Носівка, який і заклав у серці хлопця любов до рідної землі та історії України. Згодом Микола закінчив Ніжинську класичну гімназію, потім – славетний Ніжинський історико-філологічний інститут. Ключовим було навчання в Імператорській академії мистецтв у Петербурзі у класі художника-баталіста Богдана Віллевальде.
Микола Самикиш доволі швидко завоював визнання своїми яскравими картинами, повними динаміки, внутрішньої експресії, глибокого розуміння природи (не випадково його називали «поетом коней»). Йому вдалося реалізувати дитячу мрію і стати видатним художником-баталістом. Згодом, осмислюючи своє життя, Микола Самокиш напише: «Я вибрав своєю спеціальністю батальний живопис тому, що вважав війну найбільшою трагедією людства. Передати і зобразити її в мальовничих образах, у міру сил своїх і здібностей, я вважав своїм святим обов’язком».
Йому належать цикли картин, присвячені битвам минулого (Наполеонівські війни) і сучасності – він бував на фронтах російсько-японської (1904-1905) та Першої Світової (1914-1918) воєн, став свідком подій початку 1920-х років у Криму. І свої враження та переживання реалізовував у десятках, сотнях картин. Загальна спадщина художника – понад 11 тисяч (!!!) картин, малюнків, офортів.
Безумовно, виділяються картини Миколи Самокиша, присвячені козакам, Запорізькій Січі, епізодам національно-визвольних змагань XVII століття. Найвідоміші з них: «Козак на коні» (1889), «Козаки на чатах» (1912), «Запорожці обідають» (1917), «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ 1648 року» (1929), «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930), «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем у 1653 році» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» (1934) та ін.
Ще у 1898 році разом з Сергієм Васильківським Микола Самокиш працював над альбомом, що став продовженням Шевченкового циклу «Живописная Украина». Це альбом «З української старовини», текст до якого підготував історик та археолог Дмитро Яворницький (виданий у 1900).
У декількох роботах – ілюстраціях до книги про полювання – Микола Самокиш доторкнувся і до княжих часів. Ось як на малюнку “Полювання великого князя Данила Романовича Галицького на вепра”. Напруга бою, енергія сили, протистояння двох воїнів – все тут захоплює дух, дозволяє співпереживати героєві.
У зібранні нашого музею зберігаються три бойові (мисливські) ножі часів князя (короля) Данила Романовича. Вони походять з Чингульського кургану, дослідженого в Запорізькій області експедицією Інституту археології під керівництвом Віталія Отрощенка та Юрія Рассамакіна у 1981 році. Під величним насипом (майже 6 метрів) було поховано половецького хана, який жив у ХІІІ століті та загинув у бою від поранення в голову.
На думку Віталія Отрощенка, в кургані було поховано хана Тігака з панівного роду Тертер-оба. Половецький хан був свояком Данила Романовича (його донька вийшла заміж за сина князя Мстислава?), не раз був з ним у походах.
Ножі різні за розмірами і слугували як під час полювання, так і в битвах. Колись у них було міцне залізне лезо, що нині вже поруйноване часом, та зручне кістяне руків’я, з обох торців охоплене срібними насадками. На них – зображення фантастичних тварин. За стилістикою цих зображень, ножі спочатку віднесли до роботи давньоруських майстрів, але нині вважається що ножі походять з Центральної Європи, можливо, Угорщини, де хан Тігак зі своєю ордою перебував певний час.
Кожен музейний предмет – то свідок подій далекого минулого, яке зримо постає на сторінках книг та на картинах уславлених художників, одним з яких був Микола Самокиш.
.
