16 жовтень о 10:40
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Восени 1894 року громадськість міста Жовкви, що неподалік Львова, відзначила п’ятиріччя перебування на посаді міського старости Юзефа Лянікевича, учасника польського повстання 1863 року і галицького політичного активіста. Як писали у місцевій газеті, він – «чоловік шляхетний, сповнений громадянського почуття, шанований і улюблений широким загалом, щиро популярний у народі».
На знак пошани йому було подаровано срібну підлогову вазу для фруктів, виготовлену у Німеччині (фірма “Bruckmann & Sohne” з міста Гайльбронн). Нині вона зберігається у нашому музеї.
Ваза вражає своєю ажурністю, насиченістю композиції, вишуканою урочистістю і, водночас, грайливою невимушеністю.
Широка неглибока чаша по бортам оздоблена карбованим рослинним візерунком, накладними букетиками квітів та золоченими бантами.
Високий стоян виконано оригінально. Верхня частина має вигляд балясини, в центральній частині якої прикріплено чотири баранячі голови, між якими провисають на золочених стрічках мініатюрні букетики. Нижня частина – високий піддон з широкою основою, що опирається на чотири ніжки – кігтисті звірині лапи, які стоять на золочених «подушечках». Над ніжками – чотири овальні медальйони з написами посвяти, а між ними – гірлянди.
Ключовим елементом стояна є його центральна частина, виготовлена у вигляді трьох оголених хлопчаків-путті, які біжать по колу. Довкола них розвиваються золочені стрічки, що підкреслюють стрімкість рухів. Руками вони підтримують округлий і ребристий елемент верхньої частини стояна. Під їхніми ногами показана земля із якоюсь низькою рослиною по центру. Майстру вдалося схопити миттєвість, на хвилинку зупинити рух, бо здається ось-ось – і хлопчаки знову побіжать по колу.
Путті (однина – путто, від латинського putus – хлопчик, дитина) вважалися передвісниками земного або янгольського духу. Їх зображення з’явилися ще в античності, а потім знову стали популярними за часів Відродження і залишалися такими і надалі – у бароко та рококо. Вони широко використовувалися для алегоричних зображень в інтер’єрах церков, декоративному оформленні будинків та садів. В залежності від ситуації образи путті викликали асоціації з небесами або з миром на землі, процвітанням, веселощами та дозвіллям.
Такими, на перший погляд, виглядають і наші хлопчаки – пустотливими, безжурними. Але водночас на них покладено величезну відповідальність: адже вони тримають вазу, нагадуючи атлантів. Такими, мабуть, і є янголи? Хто знає, хіба їх хтось колись бачив?
«— Ах, він як янгол! — захоплювалися статуєю Щасливого Принца дівчатка з притулку, коли натовпом виходили з собору в своїх яскраво-червоних пелеринках і чистих білосніжних фартушках.
— Звідки ви це знаєте? – заперечив вчитель математики. — Ангелів ви ніколи не бачили.
— О, ми часто бачимо їх уві сні! — озвалися дівчатка, і вчитель математики насупився і суворо глянув на них: йому не подобалося, що діти бачать сни».
