Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Деокупація… Це слово нам радісно чути у зведеннях новин. Але самі ми застосовуємо інші вирази: знищили ворогів, звільнили наші землі!
Серед нещодавно звільнених територій – село Золота Балка на Херсонщині. У 1970-х роках неподалік цього села археологи дослідили Золотобалківський могильник – скіфські кургани, спорудження яких відбулося у IV ст. до н.е.
Херсонська археологічна експедиція під керівництвом Анатолія Кубишева працювала кілька років. Які цікаві спостереження науковців! А знахідки! Не такі видатні твори, як пектораль, але кожна річ, що прийшла до нас з минувшини, відкриває минувшину, хоча й залишається ще багато загадок.
У кургані № 17 археологи дослідили поховання трьох небіжчиків: чоловіка, жінки і дитини. Чи була це «сімейна усипальниця»? Важко сказати. Поховальні обряди здійснювали у різний час. Дитину поховали вже в побудований курган, який спорудили над могилою чоловіка. Ці поховання зруйнували ще за скіфських часів, а третє, жінки, – ні.
Її поховали за традицією, яка була притаманна усім давнім народам – у святковому вбранні, прикрашеному золотими оздобами. На налобній пов’язці – довга стрічка з рельєфними візерунками, сукня оздоблена маленькими пластинками, на руках – намисто та браслети – перев’язки з намистин зі склоподібної маси.
Але особливо привертають увагу сережки у формі кільця з підвіскою. Кожне кільце зроблене з круглого у перетині дроту. Один кінць тупо обрізаний, другий – загострений. Підвіска – фігурна намистина у формі людської голови на високій шиї, виготовлена зі з’єднаних між собою половинок – масок, відтиснутих за матрицею. На місці з’єднання масок – рельєфний пружок (від маківки до підборіддя), який, можливо, імітує зачіску – нагадує перекручене пасмо волосся і підкреслює овал обличчя. По боках на облямівці маски припаяно по пластинчастій петлі (на одній намистині збереглася тільки одна). Мініатюрні антропоморфні підвіски хоч і передають образ узагальнено, але слід відмітити досить майстерне моделювання: на лобі – невеличкі складки-зморшки, посередині їх перериває візерунок – трикутник вершиною вниз, нанесений неглибокими лініями. Опуклі брови, ледь намічені очі закриті, а ніс виступає на фоні пухких щічок, рот – овальний, змальований також опуклою лінією. Зверху на підвісці припаяне – пластинчасте вушко, крізь яке продіте кільце.
Ідея оздоб у вигляді кільця дуже давня. Можливо, кільцеподібні сережки за походженням є найбільш ранньою формою прикрас. Кільця сприймали як знак захисту, а підвіски підкреслювали це значення, крім того, маски обличчя, мабуть, нагадували про символіку культу плодючості, властиву шлюбним церемоніям. А про це, тобто, про символи плодючості у поховальному обряді жінок, не раз було підкреслено у наших дописах.
Жінку поховали з дзеркалом. Це символ богині любові Аргімпаси, тобто також один із символів здійснення шлюбних церемоній при похованні жінки. Дзеркало – це той портал за допомогою якого вона перейде до іншого світу. А там вона зустрінеться зі своїм чоловіком. В його могилі знайшли веретено, що викликало здивування археологів. Адже, як правило, такий артефакт клали в могилу жінці, тому що, мабуть, у скіфів, як у багатьох давніх народів, веретено не тільки знаряддя жіночої праці, а й символ того, що жінка тримає нитку життя роду.
Згадаємо грецький міф про трьох мойр богинь людської долі: одна з них (Клото) пряде нитку життя кожної людини, друга (Лахесис) веде цю нитку крізь всі негаразди долі, а третя (Атропа), коли приходить час, обрізає нитку. Цей міф має глибокі корені в уявленнях багатьох народів.
Можна припустити, що дружина поклала своє веретено до поховання чоловіка, щоб цей предмет захистив його при переході до потойбіччя, а, може, став дарунком для богині, яка зустрічала небіжчика на тому світі.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
Слава Героям! Слава Україні!
