Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Згадаємо знову про Казенну Могилу – курган поблизу с.Тополине, Про деякі пам’ятки, знайдені у похованні жінки, зокрема, головний убір, прикрашений золотими аплікаціями, ми вже розповідали.
У вбранні жінки були і знімні прикраси – сережки та намисто. Для їх виготовлення застосовано складні ювелірні прийоми. Їх аналіз збагачує нас знаннями про рівень мистецтва того часу.
Насамперед, подивимось на намисто – низка з рубчастих намистин. Це керамічні вироби, вкритті позолотою. Прикраси – унікальні, хоча різноманітне намисто: металеве, скляне, з коштовних каменів, склоподібної маси – було у костюмах населення еллінських держав Північного Причорномор’я і Скіфії. Деякі типи намиста скіфи почали носити, запозичивши «моду» від сусідів.
Керамічні позолочені вироби, мабуть, продукція якоїсь майстерні в грецькому місті, може, Пантикапеї (сучасна Керч) – столиці Боспорського царства. Технологія нанесення позолоти різними способами, імовірно, виникла у Єгипті ще у ІІІ тисячолітті до н.е., а потім розповсюдилась на значній території – Передній Азії, країнах Середземномор’я. Позолоту застосовували як з метою художнього збагачення твору, внесення певних акцентів, так і для заміни золота на більш дешевий матеріал, зберігаючи зовнішній ефект коштовного металу.
В центрі низки – підвіска з двох золотих деталей: так званої лунниці, та приєднаної до неї мініатюрної підвісочки із зображенням жіночої голівки.
Лунниця – фігурна пластина у формі півмісяця, обернена «ріжками вниз». Мотив півмісяця коренями заходить у глибину тисячоліть. У час, до якого належать наші прикраси (IV століття до н.е.) зображення півмісяця поширене у декоративному мистецтві, а отже і релігії населення всієї Євразії. Семантика образу відповідає уявленням про силу природних світил (сонця і місяця), їх вплив на життя людей, зв’язок з божествами плодючості. Це відбивають візерунки – пальметка, спіральні завитки на поверхні пластини. Її контур обведений тоненькою рубчастою дротинкою, такою змальовані і деякі елементи орнаменту. Щоб зробити таку дротинку, ювеліри скручували вузеньку золоту смужку по діагоналі. Крім рубчастої заготовки, використовували і гладеньку дротинку – пальметка в центрі композиції. На одному ріжку пальметки збереглось завершення: дві золоті кульки різного розміру.
До лунниці прикріплена підвіска у формі зображення жіночої голівки.
Техніка виконання – лиття за восковою моделлю. Не дивлячись на мініатюрність, у творі відображені риси, притаманні образам античних богинь. Ніжний овал обличчя, великі очі, прямий ніс, повні вуста. На голові – два головних убори. Це стленгіда – діадема над чолом, оформлення якої імітує пасма волосся. Ще один убір нагадує стефану чи низенький калаф – корону, схожу на кошика. В таких дівчата під час свят танцювали перед статуями божеств плодючості.
Отже, всі декоративні елементи у костюмі скіф’янки присвячені богині, в образі якої поєднані риси божества плодючості та любові.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
Слава Героям! Слава Україні!