о 07:39
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня, 6 вересня, світова спільнота відзначає День читання книг.
У кожного з нас, безумовно, є улюблені книги, до яких хочеться повертатися знову і знову.
Хтось і в наші складні часи не випускає з рук книги, слідкує за новинками видавництв або звертається до творів минулого.
Ми пропонуємо познайомитися сьогодні з повістю «Діамантовий перстень» української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської.
Вона – донька відомого письменника Михайла Старицького і племінниця композитора Миколи Лисенка. Народилася 1868 року і значну частину життя прожила у Києві.
Про дитячі роки письменниця писала: «Наше покоління – виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, – ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».
Її життя припало на бурхливі часи зростання національної свідомості та революційних подій, в яких вона брала активну участь. У 1920-х роках працювала у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). 14 січня 1930 року вона була заарештована за звинувачення у належності до так званої «Спілки визволення України», якої ніколи не існувало в дійсності, а справа була повністю сфабрикована ОДПУ. Подальше десятиліття було роками поневірянь.
Людмила Старицька ще з дитинства почала віршувати і складати казки. Її перший драматичний твір «Гетьман Петро Дорошенко» написаний 1908 року. Його головна фабула – зіткнення поглядів чотирьох знакових постатей часів Гетьманщини: Дорошенка, Сірка, Самойловича та Мазепи. Надалі кожен твір письменниці – це намагання проаналізувати, зрозуміти, зважити події минулого чи сучасності.
Повість «Діамантовий перстень» – єдиний великий прозовий твір Людмили Старицької-Черняхівської. Написаний 1929 року незадовго перед арештом, тому вперше він був надрукований лише у 1993 році.
Повість присвячена подіям польського повстання 1830-1831 років проти панування Російської імперії, що завершилася поразкою. Батальні сцени в оповіді поєднуються з ліричними лініями.
Мова в повісті йде від першої особи – колишнього військового Віталія Лисенка, який під час повстання був ротмістром і командував ескадроном російській армії. Він розповідає історію золотого персня з діамантом, який зберігає з юності на згадку про ті часи.
Головні події пов’язані з керівником повстанців Стефаном Порецьким. Ротмістр випадково вистежив повстанця, але не заарештував його і тим самим порушив військовий наказ. Більше з тим, він усупереч присязі зробив усе можливе, щоб Стефан Порецький і його наречена графиня Броніслава Ружмайло змогли виїхати з Польщі і знайти порятунок в Австрії.
У зібранні нашого музею є золотий перстень, виготовлений в австрійському місті Грац десь в останніх десятиліттях ХІХ століття. Шинка пластинчаста, на з’єднанні зі щитком з обох боків має вигляд трьохпелюсткової пальмети. Щиток складається з трьох овальних медальйонів, в центрі яких символи – хрест, серце і якір. Листки пальмети і символи колись були акцентовані білими і синіми емалями, які на даний час майже викришилися.
Хрест, серце і якір – відомі символи християнських чеснот, що також уособлюють віру, любов і надію. Вони стали надзвичайно популярними у Польщі після поразки другого повстання проти російського панування у 1863 році. Ці символи позначали сум за полеглими і вічну пам’ять про них (хрест), любов до Батьківщини (серце) і невгасиму надію на її свободу і незалежність (якір).
…
«Поляки здригнулись, не встояли проти нашої атаки. Сивий командир їхній з добутою шаблею кинувся наперед. Хтось з наших одним змахом палаша одтяв йому з шаблею руку. Але він не впав. Спливаючи кров’ю, він озирнувся до своїх і крикнув голосом, що не забуду довіку: „Поляки! До зброї! За матку отчизну!“ – припав коневі до шиї і, спливаючи кров’ю кинувсь наосліп вперед. Поляки за ним»
(Людмила Старицька-Черняхівська, «Діамантовий перстень»).
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
Слава Героям! Слава Україні!