Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня 98 років тому (25 серпня 1924 року) народився український письменник Павло Загребельний, автор багатьох знаних історичних романів.
Письменник родом з Полтавщини. В юності пройшов через фронти Другої Світової війни, полон і нацистські концтабори. У повоєнні роки закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету.
Перші романи Загребельного були присвячені воєнній тематиці. Чимало часу він приділяв редакторській (часопис “Вітчизна” та газета “Літературна Україна”) та адміністративній (Спілка письменників України) роботі.
У 1960-х роках письменник працював над одним із найвідоміших своїх романів «Диво» (вийшов друком у 1968 р.), в якому події різних сторічь переплелися між собою. Головним персонажем роману фактично є Софійський собор, духовний центр столиці України. І це був не лише перший в українській літературі художній твір з подібною композицією, але й один з перших романів, присвячених часам княжої Русі. Павло Загребельний услід за Антоном Хижняком («Данило Гальцький», 1951 р.) і Семеном Скляренком («Святослав», 1959 р., і «Володимир», 1962 р.), знайомив українського читача з подіями далекого минулого.
Склалося так, що українські письменники ХІХ – першої половини ХХ століття віддавали перевагу романтиці козацьких часів або ж осмисленню подій на Гетьманщині. Тоді як давньоруські часи довгий час в історичній та художній літературі були прерогативою російських авторів, які бачили в княжих часах витоки тільки російської державності. Одним з перших до того періоду звернувся Тарас Шевченко («Плач Ярославни»). Потужним поворотом свідомості стала багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського, поетичним відлунням якої прозвучала «Княжа Україна» (1920 / 1930 р.) Олександра Олеся.
Павло Загребельний повертався до давньоруської тематики ще неодноразово в романах «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973) і «Євпраксія» (1975).
Популярними стали у читачів і його романи «Роксолана» (1980) і «Я, Богдан» (1983), присвячені видатним особистостям козацького часу.
Згодом дослідники-філологи розібрали творчість письменника «по кісточках», відзначаючи його надзвичайну ерудицію і заглибленість у минулі часи. Павло Загребельний ретельно вивчав літописи, праці археологів та істориків, намагаючись якомога точніше відтворити реалії Давньої Русі. Серед іншого згадував письменник і про коштовні вироби. Як от у романі «Смерть у Києві»:
«Дари князівські … були благочестиві спершу: іконки, хрести, гарно оздоблені молитовники в золоті й сріблі, саджені коштовним камінням».
У княжі часи побутували невеликі золоті іконки з емалями, виготовлені візантійськими майстрами.
Декілька таких виробів ХІ-ХІІ століть є і в зібранні нашого музею. Зокрема, це іконка із Святителем Миколаєм. До музейного фонду вона, вірогідно, потрапила ще на початку ХХ століття, коли формувався Київський музей старожитностей і мистецтв, а відтак інформація про походження втрачена. По стану збереженності можна припустити, що іконка походить з якогось давньоруського городища, зруйнованого пожежами монгольської навали у 1239-1240 роках. А вже після знайдення її вклали у золотий футляр і надали вигляд підвіски.
Але, найвірогідніше, така іконка була накладною на коштовну обкладинку книги або на велику ікону.
Образ Святителя подано узагальненими рисами за допомогою тонких перегородок, які роблять зображення дуже графічним, та різнобарвних емалей, які потьмяніли після всіх пережитих подій.
Миколай має вигляд мудрого будівничого, одного з тих, хто як і зодчий Сивоок, герой роману Павла Загребельного, зводить Храм для всіх прийдешніх поколінь.
«І диво це ніколи не кінчається і не переводиться» (Павло Загребельний, «Диво»).
Читайте українських письменників та знайомтеся зі світом минулого у залах музеїв.