Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Серпень 1899 року в історії музейної справи Києва мав особливе значення. У місті на той час проходив ХІ Археологічний з’їзд, в якому взяли участь фахівці з різних країн. Для учасників з’їзду було відкрито дві виставки – в Київському університеті та в Київському музеї старожитностей і мистецтв. Фактично це була перша презентація нового музею, створеного зусиллями Товариства старожитностей і мистецтв.
Музей розташовувався у будівлі, зведеній архітектором Владиславом Городецьким за початковим проєктом Петра Бойцова. Споруда витримана у неокласичному стилі. Скульптурними оформленням головного фасаду займався італійський скульптор Еліо Саль.
На час відкриття виставки будівельні та оздоблювальні роботи у будівлі ще продовжувалися. Для експозиції було відкрито тільки кілька залів першого поверху.
Микола Біляшівський, майбутній директор музею, відзначив в нарисі, надрукованому в «Киевской старине»: «Виставку склали: незначна поки що колекція Товариства, колекція п. Хвойки – з палеолітичної стоянки на Кирилівській вул. і з розкопок майданчиків поблизу містечка Трипілля, а також з випадкових знахідок; колекція Б.І. Ханенка – старожитності Подніпров’я, з багатими відділами скіфських і слов’янських старожитностей; колекція предметів княжої доби М.П. Чернєва; невелика різнорідна колекція Ф.Ф. Кундеревича, і нарешті, розкішне зібрання українських старожитностей покійного В.В. Тарновського».
Серед «слов’янських старожитностей» з колекції Б.І. та В.Н. Ханенків була і ця пара золотих колтів, прикрашених перегородчастими емалями, першої половини ХІІІ століття. Їх знайшли у 1896 році на городищі Княжа гора в Черкаському повіті Київської губернії (нині в Черкаські обл.) у складі скарбу, що знаходився в глиняному горщику. Це городище пов’язують з літописним «градом» Родень, зруйнованого під час монгольської навали 1239-1240 р.
Виставка продовжила свою роботу і після закриття виставки, оскільки мала значний попит у містян. А 30 грудня 1904 року відбулося урочисте відкриття музею, який отримав назву Київського художньо-промислового і наукового.
З часом первинна колекція музею стала основою фондових зібрань сучасних Національного художнього музею України, Національного музею історії України та його філії – Скарбниці.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
