15 серпня

15 серпня – День археолога. Вітаємо наших колег з професійним святом, особливо, тих, хто зараз захищає Україну зі зброєю в руках. Повертайтеся додому живими і з Перемогою!
Давні любительські світлини зберігають пам’ять про те, як відбувалися розкопки відомих пам’яток, як були знайдені предмети, які ви можете побачити в нашому музеї.

Ми вже розповідали про історію знахідки золотої пекторалі з кургану Товста Могила і срібної чаші з Гайманової Могили. Сьогодні наш фоторепортаж – про, напевно, самий загадковий предмет, що прийшов до нас з далеких скіфських часів.
Фото 1. Стояло спекотне літо 1988 року. Археологи Донецького державного університету вже кілька місяців знаходилися «в полі». Проводилися чергові розкопки курганів, що потрапляли в зону спорудження систем меліорації. В липні роботи зосередилися на групі з 7 курганів, розташованій на правому березі річки Міус у Шахтарському районі Донецької області. Найбільший курган № 2 серед місцевих мешканців був відомий як Передерієва Могила – за назвою невеликого хутора Передерієве, від якого на той час залишилося лише кілька хат.

Фото 2. Курган мав насип висотою 3,2 м і діаметром 38 м. Роботи проводилися за стандартною методикою – важка техніка (бульдозери та скрепери) знімала насип шар за шаром, аж допоки не проявляться ознаки поховання. При цьому між траншеями залишалися «бровки» – останці насипу, у розрізах яких можна прослідити історію спорудження кургану.

Фото 3. Передерієва Могила – не самий великий степовий курган. Його особливістю було покриття поверхні насипу кам’яним панциром – майже суцільним шаром необробленого каміння (в даному випадку пісковику) різного розміру. Так само кількома шарами каміння було перекрите й центральне поховання. Це добре видно на розрізі насипу.

Фото 4. В липні 1988 року до професійного ядра експедиції (Дмитра Кравця, Романа Литвиненка, Олександра Євглевського) долучилися і студенти історичного факультету університету, які проходили традиційну археологічну практику.

Фото 5. Керівником експедиції була Алла Олексіївна Моруженко (1937 – 1991), археолог, дослідник-скіфолог і викладач університету, завідувач кафедри археології, етнографії історії стародавнього світу та середніх віків. Вона не часто відвідувала розкопки курганів, зазвичай проводила загальне керівництво. Але тоді, в липні, приїхала разом зі студентами і взяла саму активну участь у дослідженнях.

Фото 6. Центральне поховання, яке виявилося скіфським, було здійснене у просторій ямі, що мала розміри 4 х 3 м і глибину до 3 м (від рівня давньої поверхні). Проте його повністю пограбували ще у давнину. Археологи знайшли тільки кістки вівці, вкриті окислами бронзи (ознака того, що вони знаходилися у бронзовому казані), кілька бронзових вістрів стріл та залізний ніж. Єдине, що можна було ретельно дослідити – сліди давніх знарядь, які залишили на стінках ями давні копачі.

Малюнок 1. Роботи в центрі кургану були завершені. Залишилося тільки зафіксувати на креслення деякі розрізи, а також зняти насип в східній частині кургану. Техніка працювала під наглядом Дмитра Кравця. Археолог з досвіду знав, що в цій частині кургану навряд чи будуть якісь знахідки, але був пильним, адже пам’ятки завжди приносять якісь несподіванки. Так і сталося того разу. Раптом під яскравим сонцем зблиснув золотий предмет, який тут же зрізав ніж скрепера. Техніка була миттєво зупинена. В руках Дмитра опинилася нижня частина масивного коштовного предмету із зображеннями, а верхня десь загубилася серед відвалів. На гучні крики підбігли колеги, які працювали неподалік, невдовзі долучилася Алла Олексіївна зі студентами. Були просіяні сотні кубометрів землі, завдяки чому вдалося знайти всі фрагменти виробу. Також було ретельно досліджене місце знахідки. З’ясувалося, що коштовний предмет знаходився на давній поверхні (тому його знайдення неможливо було передбачити наперед). Поряд не знайдено кісток тварин, інших предметів, залишок якихось дій, проте, безумовно, він був пов’язаний із поховальними ритуалами, що проводилися на кургані. (Місце знахідки на плані позначено червоним кружком).

Фото 8. У вересні 1989 року фрагменти предмету надійшли до Музею історичних коштовностей УРСР (нині Скарбниця Національного музею історії України). Постало питання про реставрацію шедевру скіфо-античної торевтики і відновлення його первинної форми.

Фото 9. Реставраційні роботи було проведено у центрі реставрації Романо-Германського центрального музею м. Майнц у Німеччині (там згодом реставрували й два інші шедеври – пектораль і Гайманову чашу). І вже 1991 року предмет експонувався на виставці «Золото степів» у німецькому місті Шлезвіг.

Рисунок 2. 1992 року вийшла публікація матеріалів розкопок кургану Передерієва Могила у провідному українському часописі «Археологія». Але Алла Олексіївна Моруженко, на жаль, вже не дочекалася її виходу…

З того часу золотому предмету із зображеннями скіфів було присвячено десятки спеціальних робіт, в яких ретельно розглядалося кожне зображення, зважувався кожен нюанс. Але й нині, через 30 років досліджень, цей предмет продовжує зберігати свою таємницю, адже нам достемено невідомо як він використовувався і що означають зображення на ньому.

Фото 10-11. Золотий ритуальний предмет з кургану Передерієвої Могили і зображення скіфів на ньому завжди привертають увагу відвідувачів нашого музею. І, можливо, в недалекому майбутньому все ж таки вдасться розгадати його таємниці.

.
.

Використано фото, надані Романом Литвиненком, з альбому:

Легенди степу. Фотоальбом. – Донецьк: ВД «Кальміус», 2004.

15 серпня
Курган Передерієва Могила перед початком розкопок.
Шахтарський р-н Донецької області.
1988 р.

15 серпня

Золотий ритуальний предмет з кургану Передерієва Могила після проведення реставраційних робіт у 1991 році.

15 серпня

Сторінки зі статті А.О. Моруженко в археологічному часописі “Археологія”. 1992 р.