Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
В історії археологічних досліджень курганів у степах Дніпропетровщини багато цікавих сторінок. Згідно з угодою між Інститутом археології та трестом «Орджонікідземарганець», яку було підписано у 1969 році, на території, де планувалось провадити видобуток марганцю, попередньо мали обстежити археологічні пам’ятки. Експедицію, що впродовж кількох років досліджувала на цих просторах кургани, очолив Борис Мозолевський. В одному з наших дописів ішлося про те, що директор тресту Григорій Середа надавав допомогу археологам в організації роботи, а шахтарі, які виконували кріплення підземних споруд (скіфських могил), ставали членами експедиції.
Принагідно слід сказати, що Григорій Середа запровадив відновлення (рекультивацію) земель, понищених кар’єрами. Як зазначив Борис Мозолевський: «І життєлюб Григорій Середа садив сади на глині по кар’єрах».
У 1972 році науковці провадили археологічні дослідження поблизу села Нагірне Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. У курганній групі Лисяча Могила розкопали скіфський курган № 6, поховання в якому виявились пограбованими. Але згодом, переглядаючи ґрунт, який витягли з могили № 2, шахтар Денис Якович Бондаренко знайшов золотий перстень. Курган у звітах і публікаціях відтоді називають на його честь – Денисова Могила.
Оскільки артефакт зафіксували не в похованні, в розпорядженні дослідників недостатньо інформації про те, кому він належав – чоловікові чи жінці (невідомо також, які речі складали костюмний комплекс). Судячи з розміру, масивний перстень з овальним рухливим щитком належав чоловікові.
Прикрасу відрізняє високій рівень ювелірної майстерності. Овальний щиток закріплено так, що його можна було повертати і демонструвати обидві поверхні, на яких вміщено зображення. На лицьовому боці щитка – рельєфне зображення лева, що лежить, поклавши голову на передні лапи; поруч із ним зображено рештки барана (голова і кінцівка), якого хижак, імовірно, тільки-но з’їв. На звороті щитка відтворено сцену шматування грифоном коня: хижак напав спереду і уп’явся дзьобом у спину жертви, а передньою правою лапою вчепився в її передню ліву ногу. Усі образи створені за канонами греко-скіфського мистецтва: тварини показані експресивно, у динаміці.
Шинку персня утворюють дві прямокутні пластини, прикріплені до щитка з обох боків (пластини зігнуті так, що кінці заходять один за одний). Посередині кожної з дужок припаяні своєрідні муфти, зроблені з тоненьких пластинок. З їх допомогою можна регулювати розмір шинки. Мабуть, подібна конструкція необхідна, якщо перстень використовували як певну відзнаку. Наприклад, юнак, який пройшов певні випробування під час ініціації й одержав прикрасу, з часом потребував зміни її розмірів.
Персні часто мали алегоричний зміст. Сюжети на обох пластинках щитка належать до поширених у мистецтві Північного Причорномор’я. Зміст подібних сцен можна визначити як жертвопринесення. Можливо, відтворення цього акту вважалось необхідним для захисту власника персня від злих сил. Існує також припущення, що перстень був нагородою звитяжному воїну: у сценах шматування передано силу лева та грифона, а також уявлення про магічну здатність передавати цю силу власнику зображення.
Перстень виготовили у IV ст. до н.е., імовірно, у Боспорській майстерні. У цей час Скіфія часто приходила на допомогу своїм сусідам еллінам, які мешкали на узбережжі Чорного моря. Один зі скіфських воїнів і одержав перстень у нагороду.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
🇺🇦 Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc 🇺🇦
🇺🇦 Слава Героям! Слава Україні!
