Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Донецькі степи рясніють стародавніми курганами. Їх спорудили народи, які мешкали тут тисячі років тому. Про більшість із них не залишилось жодної згадки у письмових джерелах, а тому ми не знаємо їхніх імен та їхніх легенд. Історія далеких часів відтворюється з кожним дослідженим курганом, з кожним предметом, що знаходять археологи під час розкопок.
Серед сотень пам’яток, розкопаних археологами на Донеччині, інколи траплялись кургани, зведені над могилами своїх пращурів скіфами та сарматами. За часів раннього заліза східні регіони сучасних українських степів були доволі посушливими і населення тут було незначним по кількості. Тому знайти скіфський чи сарматський курган завжди було для донецьких археологів великою вдачею.
Так сталося влітку 1984 року, коли археологічна експедиція Донецького університету під керівництвом Сергія Санжарова дослідила сарматський курган І–ІІ століття н.е. поблизу села Чугуно-Крепинка на схилі лівого берега річки Міус. Одна з гробниць була вщент пограбована, а друга, в якій поховали вельможну жінку, – повністю зберіглася. Вбрання сарматки було розшите великою кількістю дрібних золотих пластинок і доповнене прикрасами (золотою шийною гривною з медальйоном, перснями), а ноги – вкриті золотою парчею. Біля правої руки знаходилась, імовірно, маленька скринька з різними амулетами, а також залізна сокира з масивним обухом.
У гробниці знайдено багато бронзового і срібного римського посуду. Біля посуду лежало невелике кругле дзеркало, виготовлене з білої бронзи. З одного боку воно ретельно відполіроване, а з іншого на ньому розміщено масивну ручку-петельку (в центрі диска). Довкола неї наявні концентричні кола, з поміж яких виокремлюються дванадцятипроменева розетка і розташовані по колу ієрогліфи.
Дзеркало було виготовлене в далекій імперії Хань (так в ті часи називалась Китайська держава) за сотню або й більше років до того, як його поклали до поховання. Вірогідно, дзеркало дуже цінували і передавали у спадок протягом багатьох поколінь. Потрапило воно на береги Міусу, вірогідно, завдяки складним міграційним та кільтурним процесам, що відбувалися у Євразійських степах у перших століттях н.е.
Напис на дзеркалі у перекладі означає: «Внутрішня сторона (дзеркала) чиста і тому (воно) має дзеркальну поверхню; (його) блиск і сяйво нагадує сонце і місяць». Ці поетичні рядки є дуже символічними, і, можливо, їх треба розуміти таким чином: «У цьому дзеркалі найгарніша, найпривабливіша жінка бачить своє відображення».
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
Слава Героям! Слава Україні!
