2 липня о 09:37

2 липня о 09:37

Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Цей чудовий срібний чайник виготовив для переяславського полковника Степана Івановича Томари (? – 1715) київський майстер-золотар Іван Равич. Форма чайника нагадує гарбуз, носик схожий на голівку гусака, а ручка – на вигнутий рослинний пагін. Чайник оздоблений золоченим візерунком у вигляді плетива. Його окрасою є герб власника у медальйоні. Над кришкою бовваніє червоний корал.

Розповідають, що онук полковника, теж Степан Іванович, запросив для навчання свого сина Василя (хлопцеві тоді минуло 12 років) викладача Переяславської духовної семінарії Григорія Савича Сковороду, відомого в наші дні як визначного українського філософа та поета. То було 1753 року, коли Степан Томара попросив свого друга київського митрополита Тимофія Щербацького надіслати до нього «інспектора найкращого для розпещеного матір’ю сина». Митрополит порекомендував Григорія, який, будучи обмеженим у коштах, прийняв запрошення і приїхав до маєтку Томари у село Каврай (нині Золотоніського району Черкаської області).

Степан Томара був доволі суперечливою особою. Будучи дворянином і дуже освіченою людиною, він водночас із зневагою дивився на все, що «не одягнено гербами і не розписано родоводу». Пихатий і зневажливий до простолюдинів, не зробив він винятку і для Сковороди, якого, проте, дуже шанував за його таланти та розум. Якось, за явну дурість при відповіді, Сковорода сказав Василю, що той мислить “як свиняча голова”. Придворна челядь миттю донесла про подію дружині Степана – Ганні Василівні (онучці відомого Василя Кочубея), яка наполягла вигнати «грубіяна», що і було зроблено.

Проте, розуміючи, що кращого вчителя для свого сина йому не знайти, Степан Іванович вирішив хитрощами повернути Григорія Сковороду назад: за переказами, уночі, коли Сковорода спав, друзі Томари привезли його у Коврайський маєток. Сам Степан Томара вибачився і ледве умовив Сковороду залишитись. Так Григорій Савич ще понад три роки віддав вихованню Василя, аж доки тому не настав час іти до офіційної школи в Петербурзі…

…То можливо і Григорію Савичу наливали чаю чи кави з чайника, що нині зберігається в нашому музею? Про те не відомо, хоча знаємо, що чайник було передано до ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври, де він і зберігався до 1920-х років.

А Василь Степанович Томара виріс розумним та освіченим, знавцем багатьох мов. Навчання Сковороди дало себе знати. Ось тільки служив він, на жаль, імперії, допомагаючи збільшувати її володіння. Але щонайменше одного важливого заповіту філософа Василь Томара дотримався: « Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимусь ніколи ні в чому не шкодити».

Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!

Слава Героям! Слава Україні!

2 липня о 09:37  ·

Чайник (кавник).
Срібло.Робота майстра Івана Равича. м.Київ.
Між 1710 – 1715 роками.

Зібрання Скарбниці Національного музею історії України