Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
З Днем Конституції України! 
5 квітня 1710 року між гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною і козаками Війська Запорізького було укладено Договір, який вважається першою українською Конституцією. До цього в Україні жили за різними законами (згадаймо, зокрема, Литовські статути часів Речі Посполитої або Руську правду княжої доби), але в ті буремні часи найпершими законами для людей були закони Божі.
Релігійна приналежність була культурно та етнічно визначальною. Не випадково «Конституція» Пилипа Орлика починається зі слів: «Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце належить вірі, – у цьому першому пункті годиться повести мову про святу православну віру східного обряду».
ХVII століття пройшло під знаком боротьби за українську православну Церкву. Спочатку, за збереження автентичності та проти унії з римо-католицькою церквою, а потім (особливо в останні десятиліття) – проти поглинання української церкви московською.
Отже, доречно згадати сьогодні Інокентія Ґізеля (1600 –1683) – вченого-богослова, філософа, історика, священнослужителя Київської митрополії, архімандрита Києво-Печерського монастиря (1656 –1683), невтомного борця за українську православну Церкву.
Інокентій Ґізель, німець за походженням, народився в Пруссії. Вивчав історію, богослов’я та юриспруденцію у Львівській єзуїтській колегії. У 1642 р. закінчив Києво-Могилянську колегію. Був одним з найосвіченіших людей в Україні XVII століття.
За дорученням київського митрополита Петра Могили Ґізель керував Києво-Печерською друкарнею. У 1645 –1650 роках він – професор і ректор Києво-Могилянської колегії. Цей період позначений у його біографії участю у публічних диспутах з опонентами-католиками і написанням полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів.
У 1656 р. Інокентія Ґізеля обрали архімандритом Києво-Печерської Лаври. Ця посада дозволила йому боротися за незалежність Української православної церкви, яку активно поглинала Московська патріархія. Архімандрит Ґізель вважав підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату неканонічним і гріховним діянням. У 1667 р. він разом з іншим київським духівництвом відмовився на бенкеті підняти чарку за здоров’я київського воєводи Петра Шереметьєва і гетьмана Івана Брюховецького, назвавши останнього лиходієм.
Інокентій Ґізель брав активну участь у створенні «Києво-Печерського патерика» (1661). Вірогідно, він був автором «Синопсиса» (з грецької «Огляд») – першого нарису історії України. У своїх творах Ґізель намагався, зокрема, визначити родовід слов’янських народів. Його перу належить праця «Про народ Роксоланський і його наріччя», в якій характеризував українців як носіїв високої й оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство.
У зібранні нашого музею наявний семикінцевий хрест-мощовик, виготовлений за сприяння Інокентія Ґізеля. Його унікальність полягає у тому, що предметів, пов’язаних з ім’ям печерського архімандрита, практично не збереглося.
Вигравіруваний на хресті напис засвідчує, що його зробив у 1671 році Федір Золотар, майстер з Подолу, коштом Тихона Огієнка та його дружини Євфимії «за благословення архімандрита Інокентія Ґізеля». Отже, роль архімандрита Ґізеля, вочевидь, полягала в ідейному та організаційному супроводі цього дорогоцінного вкладу: він міг «підказати» вкладникам, якого дару потребувала Лавра.
Чільний бік хреста прикрашає накладне «Розп’яття», обабіч якого – накладні погрудні образи Богоматері та Іоанна Богослова. Внизу на руків’ї вигравіровано фігуру кіпрського святого Спиридона, який став відомим завдяки дарові чудотворення й прозорливості. Доповнюють образи вставки сердоліку, аметисту та скла.
На зворотному боці хреста вигравіровано написи з назвами реліквій, вкладених до дерев’яного кіотця, який розміщений усередині хреста. Їхня кількість і різноманіття вражає: тут зазначені реліквії Христа і Богородиці, часточки мощей великомучеників, святителів, грецьких отців; реліквії візантійського і місцевого походження (зокрема, часточки мощей князя Володимира, святої Варвари, цілителя Пантелеймона). Дослідники висловлювали думку, що Інокентій Ґізель, за кошти вкладників, замовив цей хрест з метою впорядкувати реліквії, що знаходилися в ризниці Успенського собору. Судячи з напису на бічній поверхні хреста (з рекомендаціями просушувати хрест у разі, якщо в нього потрапить вода), його планували використовувати для освячення води.
Ідеї та прагнення Інокентія Ґізеля про незалежну українську православну Церкву, про волю українського народу, знайшли відображення в «Конституції» Пилипа Орлика. За них боролися покоління українських патріотів. За них бореться і сучасна Україна.
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
Слава Героям! Слава Україні!
