Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
В історії населення давньої України багато цікавих сторінок. Уже більше 2,5 тисяч років у легендах та літературі звучить ім’я скіфів. Вони залишили по собі пам’ятки, завдяки яким можемо уявити їхню культуру, звичаї, загалом життя-буття. Як писав археолог і поет Борис Мозолевський, «Славить вітер скіфське ім’я».
Скіфи прославились перемогами над ворогами, які своєю чисельністю інколи значно переважали скіфських воїнів-вершників. Та саме вершники, обстрілюючи вороже військо з луків, заслужили повагу і захват багатьох народів. Уявімо собі: мчать коні, підвладні кожному руху кіннотника, його голосу, а у ворогів летить хмара стріл…
Для скіфа кінь був бойовим товаришем. Його вузду прикрашали візерунками, магія яких мала захистити коня. А коли хазяїн помирав, разом із ним ховали і коней. Можливо, за уявленнями скіфів кінь мав доправити хазяїна до іншого світу.
У скіфських курганах археологи знаходять золоті, срібні та бронзові оздоби кінської вузди. До таких речей належить і унікальна прикраса голови коня з кургану поблизу села Гюнівка Запорізької області. Це ажурна пластина, що була закріплена (як аплікація) на шкіряній основі, пофарбованій синім та червоним.
На пластині, яка має вигляд сегмента (напівкола), окресленого хвилястою лінією з листочками та пагінцями, відтворено багатофігурну композицію. Центром її є зображення дерева, яке розділяє простір на дві частини. Праворуч від нього – вершник на коні. У тварини вигнута шия, зігнуті в колінах передні ноги не торкаються землі. Фігура людини зображена впівоберта, голова – у профіль. Привертає увагу обличчя з гротескно великим носом. Персонаж одягнений у сорочку чи куртку, підперезану поясом, що підкреслює тонку талію, штани, які щільно прилягають до ніг, та короткі чобітки. У чоловіка широкі плечі; у правій руці він тримає лук, а лівиця лежить на гориті (так зручніше діставати стрілу). Ліворуч від дерева – олень. Його голову увінчують пишні роги, які нагадують дві гілки з пагонами. У спині тварини стирчать дві стріли.
Щоб «прочитати» сюжет, звернімось до осетинського епосу «Нарти», корені якого сягають міфів іраномовних племен – скіфів та сарматів. Нарти – це легендарна спільнота богатирів, у якій найславетнішим був рід воїнів (Ахсартагката). Один із них, на ім’я Сослан, був богатирем, народженим із каменю. Він уславився як єдиний серед живих, хто зумів потрапити до царства мертвих і повернутися назад. У нартівських оповідях є чимало сюжетів, пов’язаних з оленем: це і жертовна тварина, і важлива здобич на полюванні, і помічник у випробуваннях героя. Вважалось, що роги оленя мають життєдайну силу.
Загальний зміст сцени на пластині, її ідея пов’язані з культом героїв, що панував серед скіфів. Дерево уособлює кордон між двома світами, олень – жертву, принесену для отримання дозволу на прохід до царства мертвих. Там, у потойбіччі, росте чарівне дерево Аза, і Сослан має здобути листя з нього. Кінь допомагає герою перенестись до царства мертвих і повернутись назад. Символом відтворення життя є буяння рослин.
Історія доводить, що для справжніх героїв немає перешкод, які б вони не могли здолати.
І ми віримо в нашу перемогу, бо Україна – це країна героїв!
Слава Героям! Слава Україні!