Виставка “Стародавні скарби Південно-Західного Криму” проходила з 10 серпня до 31 жовтня 2005 р. в двох окремих виставкових залах Музею історичних коштовностей України. Вона організована Національним музеєм історії України, його філіалом – Музеєм історичних коштовностей України, та Бахчисарайським державним історико-культурним заповідником. На ній вперше представлені матеріали археологічних розкопок могильників пізньоскіфського часу (I–II ст. н.е.) з території Південно-Західного Криму, зокрема з Бахчисарайського району.
Більшість привезених матеріалів знайдено експедицією Кримського філіалу Інституту археології НАН України спільно з Бахчисарайським історико-культурним заповідником при розкопках одного із самих великих могильників на території Південно-Західного Криму – Усть-Альмінського. Їх виставили у другому залі музею.
Усть-Альмінське городище і некрополь розміщені на уривистому мису в місці впадіння річки Альма до Чорного моря, поблизу с. Пісчане Бахчисарайського району. Історія пам’ятки простежується з кінця II ст. до н.е. до середини III ст. н.е., коли тут існував один з самих великих населених пунктів Кримської (Малої) Скіфії.
Могильник сформувався вздовж давньої дороги, яка вела до головних воріт стародавньої фортеці. Перші поховання були відкриті у 1964 р., а у 1968–1984 р. досліджено більш ніж 200 поховальних споруд: ґрунтові склепи-катакомби, могили з заплічками, підбійні та плитові могили, кінські поховання. Могильник був практично непограбованим у давнину, а в деяких склепах добре збереглися різноманітні предмети з дерева та інших органічних матеріалів. Завдяки цим факторам Усть-Альмінський могильник по праву став одним з першокласних пам’яток античної археології Північного Причорномор’я.
Проте в кінці 80-початку 90-х рр. ХХ ст. до некрополю підібралися сучасні грабіжники, котрі розвідали і впродовж подальшого десятиріччя знищили сотні поховань. З 1988 р. почалося сумне змагання між ”шукачами скарбів” і професійними археологами. В результаті розкопок археологів досліджено 600 поховальних споруд.
Серед розкопаних на Усть-Альмінському могильнику поховальних споруд відкрито декілька колективних склепів-катакомб з добре збереженими предметами із дерева, тканин та шкіри, а також поховання знаті, в яких знайдено прикраси з дорогоцінних металів та художні імпортні вироби.
Більша частина поховань знаходилась в підземних склепах-катакомбах. Кожний склеп складався із вхідної ями та підземної камери, вхід до якої закривали великою кам’яною плитою. Вхідна яма в більшості випадків забутовувалася каменями. В кожному колективному склепу було декілька десятків поховань у дерев’яних саркофагах античного типу. Жіночі поховання супроводжувалися багатим та різноманітним інвентарем: золотими сережками, намистами, перснями, золотими бляшками, що прикрашали комір одягу і рукавів; прикрасами головного убору складної конструкції, прикрашеного десятком золотих листочків, а також букетом польових трав і листям. В чоловічих похованнях зустрічаються зброя, золоті поховальні віночки, персні-печатки, посуд та ін.
Грабіжники, які ведуть розкопки з метою пошуку скарбів, знищують інформацію про умови знахідки, яка може допомогти в інтерпретації комплексу, а також предмети з матеріалів, які погано зберігаються (дерева, шкіри, тканин та ін.). Якщо б археологи не розкопали склепи Усть-Альмінського некрополя, безповоротно були б втрачені виставлені на виставці унікальні дерев’яні предмети – чаша з ручкою у вигляді хижого птаха, посудина з фігуркою коня, який “п’є” з амфори, що виточені з цільного шматка дерева, та більшість інших речей. Кожне поховання – це ціла історія, яку по крихтах, подібно криміналісту, може відновити археолог. З кожної такої історії складається історія цілого народу, а з історій окремих народів та племен – загальна історія нашої держави.
У першому, меншому за площею залі представлені вироби бахчисарайських майстрів XVIII–XX ст. з фондів Національного музею історії України та його філіалу – Музею історичних коштовностей України. Вони відображають мистецтво кримських татар – одного з народів, які здавна оселилися на території Криму.
Бахчисарай протягом століть був високорозвиненим центром національних художніх промислів. Серед найбільш поширених різновидів ремесел були гаптування та візерунчасте ткацтво, зразки яких у вигляді “кісе” – кисетів, представлені на виставці. Вони мають різноманітну форму та оздоблення. Основним орнаментальним мотивом є стилізоване зображення “дерева життя”. Кисети призначалися для весільного обряду як подарунок нареченому. Їх виготовляли з оксамиту або шовку: на твердому каркасі і бавовняній підкладці. Прикрашені вишивкою шовком та гаптуванням срібними або позолоченими нитками.
Здавна ремесло ювеліра “куюмджи” було одним з найпочесніших і користувалося особливою повагою. Значна частина ювелірних прикрас, що представлені на виставці, виконана в XIX–XX ст. Привертають увагу вишуканістю ажурної філіграні традиційні жіночі прикраси, що були невід’ємною частиною святкового вбрання: “тепелик” навершшя головного убору – “фес”, сережки “купе”, скроневі прикраси “зиліфлер”, броші, святкові пояси “іпішли-кушак”.
В орнаментації карбованих пряжок – поясів “кушак” переважають рослинні мотиви та “букетна” композиція, які зустрічаються і на вишивках кримських татар. Гнучкі, зплетені з тонкого срібного дроту і прикрашені філігранню браслети “билезлик” підкорюють своєю легкістю і блискучими переливами срібла.
Певну зацікавленість викликають вироби 20–30-х років XX ст. художньої артілі “Куюджи” (“Ювелір”). На деяких прикрасах присутня радянська символіка та абревіатури “СССР”, “КрССР” (Кримська АРСР була проголошена в 1921 р. і проіснувала до 1945 р.). Подібні вироби практично не збереглися до нашого часу, є раритетами і експонуються вперше.
Експозицію доповнювали і додавали їй певного аромату кримської землі офорти з колекції графа П.П. Потоцького з краєвидами Криму, які виконав італійський художник де Палдо для альбому П.І. Сумарокова “Досуги крымского судьи” (1801–1803 рр.) та картина сучасного художника С.О. Поздєєва (нар. 1957 р.) “Карадаг. Маки”.
