18 вересня о 11:00
#ЦьогоДня
18 вересня виповнюється 362 роки з дня страти ніжинського полковника Василя Ничипоровича Золотаренка (? – 1663). Разом із наказним гетьманом Якимом Сомком брав участь у Ніжинській генеральній раді 1663 року («Чорна» рада, до якої долучилися не лише городове та запорозьке козацтво, а й козацька «голота», декласовані елементи із середовища селян і міщан). Оскільки генеральну раду було скликано згідно указу царя Олексія Михайловича, на ній був присутній його представник – князь Данило Велико-Гагін, який прибув в Україну у супроводі великого московського війська. Інший учасник ради та претендент на гетьманську булаву ‒ кошовий отаман Іван Брюховецький надіслав московському послу донос на Сомка, звинувативши його в зносинах із правобережним гетьманом Павлом Тетерею (одруженим із дочкою Богдана Хмельницького) та прагненні звільнити Лівобережну Україну від московської влади. Після цього московський уряд перестав довіряти Сомку (та його союзнику Золотаренку) та зробив ставку на Брюховецького.
У перший день проведення генеральної ради у полі поблизу Ніжина між її озброєними учасниками (одні з яких підтримували Брюховецького, інші – Сомка) відбулася сутичка, що завершилася людськими жертвами: серед загиблих був і зять Сомка.
На другий день рада обрала гетьманом Брюховецького, якого підтримали козаки Війська Запорозького Низового і який перед виборами чимало пообіцяв рядовому козацтву й поспільству, міщанам, представникам церкви та царській владі, але, як з’ясувалося з часом, цих обіцянок не виконав. Інших претендентів на гетьманську булаву арештували та ув’язнили у Ніжинській фортеці. Після скарги Брюховецького, надісланої до Москви, звідти надійшло урядове розпорядження про конфіскацію майна Сомка та Золотаренка. Дещо пізніше до Ніжина доставили наказ Брюховецькому провести військовий суд над Сомком та іншою старшиною, незгодною з обранням Брюховецького. Суд відбувся у місті Борзна Ніжинського полку. За судовим вироком, затвердженим грамотою царя Олексія Михайловича, наказного гетьмана Якима Сомка, ніжинського полковника Василя Золотаренка, переяславського полковника Опанаса Щуровського, чернігівського полковника Оникія Силича та лубенського полковника Стефана Шамрицького засудили до страти – відтинання голови мечем. До смертної кари військовий суд також засудив ніжинського полкового осавула Павла Кильдія та Кирила Ширая – військового писаря в уряді Сомка. 18 вересня 1663 року цей вирок було виконано на ринковому майдані Борзни. При страті були присутні уповноважені гетьмана Брюховецького – генеральний обозний Іван Цесарський та новопризначений київський полковник Василь Дворецький. Чимало козацьких старшин – прибічників Сомка та Золотаренка – за рішенням військового суду заслали на каторгу до Сибіру.
Свідчення сучасників про ці події лишились у «Літописі Самовидця» (завершеного на початку 18-го століття) та щоденнику шотландця Патрика Ґордона, що у 1661–1699 роках у чині офіцера перебував на російській службі.
І Сомко, і Золотаренко не були запеклими політичними супротивниками, їх поєднувало те, що свої кар’єри вони будували завдяки родинним зв’язкам із Богданом Хмельницьким. Сестра Якима Сомка була першою дружиною Богдана Хмельницького, а сам Сомко доводився рідним дядьком тогочасному гетьману Правобережної України Юрію Хмельницькому.
Рідна сестра Василя Золотаренка стала третьою дружиною гетьмана Хмельницького. Завдяки цьому її брати Іван та Василь (що народилися та виросли у Корсуні) один за одним були ніжинськими полковниками. Після того як Іван Золотаренко у 1655-му році під час війни був тяжко поранений поблизу Старого Бихова у Білорусі та невдовзі помер, його брат Василь став ніжинським полковником. У Ніжині Василю Золотаренку належала велика садиба, розташована поблизу ринкового майдану. На цьому майдані коштом Івана та Василя Золотаренків у середині 1650-х років на місці дерев’яної церкви було зведено мурований бароковий пʼятибанний Миколаївський собор – головний храм Ніжинського полку. Після закінчення будівництва Миколаївського собору Василь Золотаренко у 1658 році надав до храму Євангеліє, надруковане у Вільні 1644 року, з вкладним написом на срібному окладі.
Нині ця історична реліквія зберігається у філії Національного музею історії України – Скарбниці НМІУ. На початку 1920-х років – під час проведення урядової кампанії по вилученню церковних цінностей – цей коштовний вклад полковника Василя Золотаренко надійшов до Всеукраїнського музейного містечка, пізніше – до Музею історичних коштовностей України (попередника Скарбниці НМІУ).
Підготувала
провідна наукова співробітниця НМІУ
Олена Попельницька