Сьогодні День Святої Трійці, також П’ятдесятниця, Зелена неділя — одне з головних християнських свят. Свою назву воно отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса.
Про це розповідається у «Діяннях апостолів» (2: 1-4): На п’ятидесятий день після Воскресіння Христа апостоли знаходилися у Сіонській світлиці. «Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти».
Сходження Святого Духа свідчить про потрійну природу Бога, нагадує про Святу Трійцю – три відомі прояви, лики (іпостасі) Всевишнього: у образі Бога-Отця, у образі Бога-Сина і у образі Бога-Святого Духа.
Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення святої вселенської апостольської Церкви, від якої походять усі сучасні християнські громади на Землі.
Першим християнським храмом став будинок на горі Сіон — Сіонська світлиця в Єрусалимі, в якій були Апостоли і Матір Божа під час сходження Святого Духа і де ще раніше відбулася Таємна вечеря.
Зображення сходження Святого Духа досить рідкісні. Найчастіше у це свято актуалізують зображення Святої Трійці. Як ось на срібному потирі (посудині для освячення вина та прийняття Святого Причастя) із фондового зібрання Скарбниці Національного музею історії України.
Потир складається з глибокої чаші і ніжки, що переходить у широкий піддон. Нижня частина позолоченої чаші огорнута ажурним срібним візерунком – так званою «сорочкою». В переплетені рослинні пагони гармонійно вписані три фігурні позолочені картуші, на яких вирізьблено образи Святої Трійці, Архангела Михаїла та святого мученика Тимофія.
Свята Трійця представлена трьома юнаками, що сидять за столом зі стравами. В основу зображення покладено старозавітний сюжет «Гостинність Авраама», викладений у розділі XVIII книги Буття. Він оповідає про трьох таємничих мандрівників (янголів), яких зустрів праотець Авраам, родоначальник обраного народу, та запросив до трапези у своїй оселі. Тоді Авраамові було дано обітницю про прийдешнє чудесне народження сина Ісаака, в якому «благословляться всі народи землі». Потім двоє янголів вирушили на покарання міста Содом, мешканці якого прогнівили Бога численними гріхами. А один янгол залишився з Авраамом і розмовляв з ним. На зображенні всі янголи тримають хрести, що говорить про надання старозавітній Трійці нових християнських смислів.
На ніжці потира виділяється декороване «яблуко». Піддон поділений на два яруси. Верхній ярус декорований карбованим рослинним візерунком, у якому гармонійно поєднуються золочені та срібні елементи. На нижньому ярусі по черзі представлені карбовані голівки янголів з крильцями та в’язки плодів з листям.
Під вінцями чаші вирізьблено Голгофський хрест з написом “ІС ХС”. Поряд напис: “СЕЙ КЕЛЕХ СООРУЖЕН РАБОМ БОЖИМ МИХАИЛОМ ПОЛЕШКОМ ДО ХРАМУ СВЯТОЙ ТРОИЦИ”.
По краю піддону напис “1732 РОКУ МАІЯ 4 ДНЯ ПРЕХОРОВКИ ДИЛАЛ ГО В КЕРЕБЕРДЕ ИЗ ЧАДИ СВОИМИ ЗА ОТПУЩЕНИЕ СВОИХ ГРЕХОВ”.
На зворотному боці піддону, по краю – ще один напис: ”ВЛАДИМЕР НАВРОЦКИ ИЗРОБИЛ ПРИ ОТЦЕ МИХАИЛА КОЛОМИЦЕНКО ЦЕНА СЕМУ КЕЛИХУ РУБЛЕЙ 18 КОПИОК 24”.
Ці три написи говорять про трьох майстрів або, скоріше, ктиторів, людей, що зробили вклад до церкви, передавши потир. Але чому їх три? Вірогідно, потир був змонтований із двох різних посудин. Чаша – більш рання, можливо, вироблена у другій половині 17 століття. Рік виготовлення піддону вказано у написі «1732». А вже Володимир Навроцький, на замовлення (?) священника отця Михайла Коломійченка об’єднав частини двох різних потирів, що вийшли з ладу за якихось обставин, і надав «келиху» нинішнього вигляду.
Потир був вкладом до Свято-Троїцького храму у сотенному містечку Кереберда на землях Полтавського полку (нині – с. Келеберда Полтавської області). На жаль, храм не зберігся до наших днів. Не вдалося поки що знайти і відомості про людей, які згадуються у написах. Такі потири називають козацькими, бо ктиторами виступали представники козацької старшини чи заможні козаки, в даному випадку – з Полтавського полку.
На Полтавщині, як і в інших регіонах України, напередодні дня Святої Трійці, в суботу вранці, до схід сонця, дівчата і жінки йшли на левади або в поля рвати запашне зілля. Увечері цього ж дня уквітчували свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики, а долівку затрушували татарським зіллям, полином, чебрецем, — «щоб пахло і гарно було» (та, безумовно, для оберігання оселі від нечистої сили). Перед дверима будівель, на воротях, а також і в загороді, де ночує худоба, ставили гілля зеленої осики.
Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називалися клеченням, а відтак – суботу і неділю, а то і весь тиждень перед Святою Трійцею (або три дні до свята та три дні після нього) — клечаним (клечальним) або зеленим.
