У колекції Скарбниці Національного музею історії України зберігається литий золотий перстень, оздоблений гемою із зображенням мурашки. Прикраса належала до колекції Б. І. та В. Н. Ханенків, однак невідомо, як до неї надійшла. Оскільки на кошти подружжя Ханенків проводилися археологічні розкопки, щоправда, переважно на Київщині, перстень міг бути однією зі знахідок. Але цілком можливо, що колекціонер придбав його в перекупників або під час своїх численних подорожей. У такому разі межі ймовірної географії походження прикраси надзвичайно розширюються. Одним із можливих регіонів походження є Північне Причорномор’я, де відомі знахідки гем із зображеннями мурах. Зокрема, на острові Левка (Зміїний) у результаті досліджень у середині 19 ст. було виявлено велику кількість різних прикрас, що, вочевидь, були серед дарів, які приносили до святилища Ахілла. Донині знахідки не збереглися, відомі лише їхні сургучеві відбитки, зокрема і з зображенням мурахи.
Зображення таких комах як окремо, так і з різними предметами були поширені в античній гліптиці (мистецтво різьблення на коштовному та напівкоштовному камінні) та нумізматиці. На аверсі римського денарія 1 ст. н. е. зображені голова Церери й мураха, на денарії 1 ст. до н. е. – голова Кібели, курульне крісло та мураха. На античних гемах у сюжетах, пов’язаних із хліборобством, мурахи постають як супутники Церери, яка тримає жмут колосків.
Можливо, ці образи пов’язані з культами Деметри–Церери–Кібели, ширше – Богині-Матері, Зевса й Аполлона Іетроса-Лікаря (через нібито здатність мурах відвертати біди та хвороби), і міфологічними сюжетами. Відомі, зокрема, різні міфи про походження мірмідонян. В одному йдеться про те, що після спустошення острова Егіна внаслідок чуми Зевс на прохання царя Еака перетворив мурах на людей. Ще один міф розповідає про німфу Мірмекс, яка сперечалася з Афіною про честь вважатися винахідницею частини плуга. Богиня перетворила суперницю на мурашку. Зевс своєю чергою перетворив Мірмекс, а також справжніх мурах на людей і заселив ними пустельну в стародавні часи Фессалію. За деякими варіантами міфу, Зевс у вигляді мурахи (грец. μύρμηξ) звабив Еврімедусу. Вона народила сина Мірмідона, який став родоначальником племені мірмідонян.
В Апулеєвому сюжеті про Психею саме мурахи допомагають красуні розсортувати зерно, як це звеліла Венера.
Цілком можливо, що зображення комах на гемах могло наслідувати поширену в Римі моду на прикраси з бурштином, в якому застигли комахи.
Визначити приблизний час виготовлення геми можна завдяки формі каменя. Овальна вставка з онікса має вигляд зрізаного конуса. Така форма огранування каменю набула популярності з кінця 2 ст. н. е, її застосовували для «смугастих» мінералів – агата, онікса, сардонікса, демонструючи всі кольорові шари всередині каменя. Камінь, оправлений у перстень, теж має пошарове забарвлення, що простежується на боковій поверхні: біля основи конуса – широкий темно-брунатний шар, далі – тонкий шар молочного кольору, потім – ще тонший шар горіхового кольору, наступний широкий шар молочного кольору, колір верхнього широкого шару переходить від світлого золотаво-коричневого до темно-брунатного на площині. Зображення мурахи на площині виконане в техніці інталії, тобто заглиблення рельєфу.
Масивну оправу могли виготовити значно пізніше за саму інталію. На античні геми існував попит і за часів Середньовіччя. Їх, вставлені в нові оправи, використовували і для оздоблення різноманітних інсигній, і для предметів культу, і для світських прикрас.
Наталія Малюк, старша наукова співробітниця Скарбниці
