20 серпня о 08:26 

✨️ Розповідаємо далі про експонати виставки «Скарби Криму. Повернення», яку ви можете відвідати в нашому музеї.

Пронизані степовими вітрами кримські передгір’я населяли загадкові племена, що не залишили по собі великих міст, розкішних палаців та великомудрих текстів. Натомість після них зосталися археологічні пам’ятки, завдяки яким сучасні дослідники можуть робити припущення про складні міграційні процеси, простежити поступові зміни в культурі і навіть виявити культурні особливості у спільнот, які жили відносно неподалік одна від одної.

Саме таким є могильник Нейзац, що займав південну частину схилу гори Ташли-Баїр в долині річки Зуя. Перші розкопки цієї пам’ятки відбулися ще в 1927 році, але масові та систематичні дослідження могильника припали на кінець 1990-х – перше десятиліття 2000-х рр.

Ліпні керамічні “водолії” у вигляді баранців – одна з найцікавіших знахідок на цьому могильнику. Всі вони схожі між собою, але кожен має індивідуальні риси: посудинки відрізняються розмірами та пропорціями, кожна орнаментована в своїй неповторній манері за допомогою штампів і врізних ліній.

Ці посудини унікальні, подібних до них не знайдено в жодній синхронній пам’ятці. Навіть на могильнику Дружне, що також знаходився у долині річки Зуя, зовсім неподалік від Нейзацу, подібні посудини невідомі. Можна припустити, що вони зроблені руками місцевого майстра і чудово демонструють локальну культурну особливість спільноти, яка залишила могильник Нейзац.

Про те, чому майстри нейзацьких посудин вирішили втілити в глині саме баранів, можна робити лише припущення. За однією з версій, населення долини річки Зуї, яке ховало своїх померлих родичів у могильнику Нейзац, вбачало в зображенні барана втілення фарна – сили Сонця та божественного вогню, запоруку багатства, влади й могутності. А можливо все простіше, і давній гончар, одного чудового ранку, просто надихнувся отарами овець, що паслися на мальовничих зелених схилах.

🖊 Текст наукової співробітниці Скарбниці Національного музею історії України Євгенії Величко