Олексій Савченко Oleksii Savchenko (к.і.н., провідний науковий співробітник Скарбниці Національного музею історії України, співкуратор виставки “Miras”):
“Спадщина корінних народів в музеї. Її осмислення та репрезентація.”
Юрій (Амір) Радченко Yuri Amir Radchenko (к.і.н., завідувач кафедри кримськотатарської та східної філології Таврійського національного університету імені Володимира Вернадського, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи):
“Shoah Foundation інтерв’ю як джерело для вивчення історії караїмів в Україні.”
Бін’ямін Мініч (рабин кримчацької громади Даніель у Яффо, докторант кафедри єврейської філософії в університеті Бар Ілана, Єрусалим):
“Песахальна Агада, як настільна книга: Агада кримчаків актуальна на весь рік.”
Модерував зустріч Андрій Іванець Andriy Ivanets, к.і.н., провідний науковий співробітник Музею Голодомору-геноциду.
На зустріч прийшло чимало цікавих людей і ми з Світлана Даценко не пошкодували, що прийшли.
З доповіді Юрія ми почули, що записані в різний час інтерв’ю зі свідками Шоа проливають світло не лише на трагедію Голокосту, але показують широке тло епохи, і працювати з ними можуть не тільки знавці цієї теми, а й інших, того ж Голодомору.
Олексій Савченко показав блискуче поєднання знань теоретичних і роботи із практичними речами, дуже глибоке володіння темою і вміння про це розповісти. Коли піднялося питання про надазовських греків, він наголосив, що однією з базових ознак корінного народу є те, чи вважають вони самі себе окремішною спільнотою і власне корінним народом, і що держава не має «натягувати» якусь ідентичність спільноті, якщо її представники вважають інакше (йдеться про те, що частині надазовських греків подобалися зв’язки з Грецією більше, ніж плекання сформованих у Криму румейської і урумської тотожностей).
Андрій Іванець висловив сподівання, що спільнота надазовських греків таки дозріє до такого самоусвідомлення і що процес визнання корінних народів України не закінчено.
До Бен’яміна, який говорив із нами українською, було питання присутньої кримської татарки, чи для кримчаків, які проживають зараз в Ізраїлі, Крим і надалі є батьківщиною і корінним народом чого вони себе вважають, Криму чи Ізраїлю. Відповідь була цікавою ))
Простим але зненацьким було питання, чим різняться і чим схожі кухні цих трьох корінних народів. За відповідь взявся Олексій, який пояснив, що суть в культурі. Умовно кажучи, інгредієнти ті самі, рецепт майже той самий, але подача і суть, роль у культурі різна. Широко розуміючи, кримська курка по-мусульманськи і кримська курка по-караїмськи це дві різні курки.
Також велику дискусію викликало «розкажи мені як правильно». І це проблема спільнот, які законсервувалися, і не знають так насправді, що в батьківщині тривають зміни.
Олексій: мені в Туреччині нащадки кримських татар говорили, що в Криму все не так і не правильно роблять.
Кримська татарка: я була в наших громадах в Румунії, а це переважно ногаї-кипчаки з Буджаку, азійської зовнішності. І вони мені казали: а чому в тебе такі великі очі? А мова, ти не так говориш. А вони не усвідомлюють, що і зараз в окупованому Криму триває етногенез кримських татар.
А я згадував, як переслуховував вчора свідків акції «Вісла», депортованих на північ і захід Польщі, їхню законсервовану з 1940-х років мову західних українських етнічних окраїн, і звісно що моя мова для них була б «змоскалізована» і «неправильна».
Сьогодні, до Дня корінних народів, провели круглий стіл “Спадок корінних народів Криму: нові перспективи дослідження”.