14 травень о 12:37
#Історія_предметів #ЦьогоДня Одним з раритетів зібрання нашого музею є запрестольний хрест з гербом Петра Могили, митрополита Київського, Галицького і всієї Русі у 1633-1647 роках.
Митрополиче служіння Могили відбувалося у важких умовах відродження православ’я на теренах України (а на той час це було рівнозначно національній ідентичності). 1596 року православні єпископи Речі Посполитої підписали унію з римо-католицькою церквою та визнали верховенство Папи Римського. Ті, хто не прийняв унію, фактично опинилися поза законом.
Петро Могила походив з молдовської шляхти, мав блискучу освіту, був претендентом на трон в Молдовському князівстві, брав участь у битвах з турками, зокрема, Хотинський 1621 року. Але зрештою вибрав шлях церковного служіння. Після проходження необхідних кроків, Петро Могила 1627 року був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. 1633 року він добився від нового польського короля Владислава IV визнання Київської православної митрополії та її привілеїв, а самого Могилу було висвячено у сан митрополита.
Петро Могила приділяв багато уваги розвитку освіти, книгодрукарства, докладав чимало зусиль у оновленні богослужіння. Він намагався примирити всіх православних і об’єднати в єдиній Церкві, але це йому так і не вдалося.
Срібний, вкритий золотінням хрест, як вважається, був виготовлений для головного собору – Софійського, а вже з часом був переданий до Київського Братського монастиря, звідки й потрапив до музейного фонду.
Хрест – чотирикінцевий. Зверху і знизу від перехрестя відходять промені сонячного сяйва.
На чільному боці хреста – накладне карбоване “Розп’яття”, яке рельєфно виділяється на золоченому тлі.
На бокових раменах хреста – накладні пластини із зображенням скорботних фігур Божої Матері та Іоанна Хрестителя.
На верхньому і нижньому раменах – пластини з карбованими сценами “Сходження до аду” і “Покладення до гробу”. Це концептуальні сцени, що розповідають про подолання смерті Христом і Його воскресіння.
На зворотному боці нижнього рамена хреста майстер розмістив герб Петра Могили та напис заголовними літерами ПМАМКГЕКАП – “Петро Могила, архієпископ, митрополит Київський, Галицький, екзарх Константинопольський, архімандрит Печерський”.
Розміщати герби на предметах, що вкладалися до церкви, було певною традицією у 17 – на початку 18 століття. Вони говорили про особу вкладника та виконували роль власного підписом. Але якщо на побутових предметах розміщення герба позначало право власності, то герб на предметах-вкладах означав значно більше. Це мов особиста молитва, посвята себе Богові і звірення перед Ним у праведності свого життєвого шляху. І водночас, це посил у майбутнє – на спомин душі вкладника прийдешніми поколіннями та моління за прощення його гріхів.
Петро Могила лишив по собі чимало добрих справ, що згодом примножилися у століттях. І цей хрест – нагадування про нього.
Так само залишив по собі хрест, тільки кам’яний, селянин Іван Дідух, герой епічної новели «Кам’яний хрест» українського письменника Василя Стефаника, який народився 14 травня, 1871 року.
Обставини вимусили Івана разом із сім’єю виїжджати у далеку чужину. Йому важко залишити своє рідне село, своє невелике поле, в яке він вклав чимало праці. Долаючи свою тугу, селянин ставить на пагорбі кам’яний хрест, і мовби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам’яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в’язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.
.