29 квітня о 09:19

У 1924 році, 100 років тому, у Львові вийшла друком книга польського дослідника та есеїста Яна Парандовського «Mitologia. Wierzenia i podania Greków i Rzymian» (Міфологія. Вірування та легенди греків і римлян). У 1977 році цю книгу видали в українському перекладі Ольги Лєнік. На той час то була заледве не єдина україномовна книга про античну міфологію, яка при накладі в 100 000 примірників одразу стала бібліографічною рідкістю.
Ян Парандовський (1895–1978) – позашлюбний син українського педагога, богослова, професора Львівського університету Івана Бартошевського і Юлії Парандовської. Народився у Львові, закінчив факультет класичної філології та археології Львівського університету. Брав участь у археологічних розкопках. З 1929 року жив у Варшаві. Автор багатьох відомих художніх творів та есеїв, присвячених античним часам, а також видатним майстрам слова, зокрема, Петрарці й Оскару Вайлду. Двічі був номінований на Нобелівську премію з літератури (1957 і 1959 роки).
«Міфологія» за 100 років витримала величезну кількість перевидань. Вона написана з деякою іронічністю легкою і гарною мовою (яка зберігається і у перекладі), без якихось моральних суперечок. Завдяки цьому її широко використовують у шкільному навчанні.
Проте краще звернутися до самого тексту (він тепер доступний в Інтернеті).
«Зібрання богів бувають малі й великі. На малі запрошують тільки олімпійців, найвищу аристократію богів. Іноді скликається справжнє віче, і прудконогий посланець богів, Гермес, мусить оббігти всі суходоли й моря, щоб повідомити про Зевсів наказ увесь той гурт божків, усю ту безсмертну дрібноту, яка, роззявивши від подиву роти, дивиться на небесну розкіш і не сміє й слова зронти в присутності могутніх володарів, котрі зверхньо позирають на неї, ніби запитуючи: «На якого дідька батько Зевс скликає увесь цей набрід?» А насправді це дуже милі божки. Ось товпляться блакитноокі богині джерел та рік, білотілі німфи дерев і німфи, що живуть у горах та серед вологих лук. Одне слово, усі добрі духи, які значно ближчі людині, ніж пихаті господарі Олімпу. Вони щоденно оточують людину, промовляють до неї дзюркотінням вод, шелестінням листя і відповідають їй розкотистою луною серед скель».
Імовірно, саме таких таємничих міфічних персонажів зобразили боспорські майстри на золотій ажурній стрічці (можливо, прикрасі жіночого вбрання). Її фрагмент археологи знайшли в пограбованому скіфському похованні в кургані 2 поблизу с. Велика Білозерка Запорізької області у 1972 році (дослідження експедиції Інституту археології АН України під керівництвом Василя Бідзілі).
Читайте гарні книжки та приходите до музею, аби доторкнутися до чаруючого світу давнини.
.
Допомогти на ремонт авто підрозділу, де служить наш співробітник Олександр Хоменко:
https://send.monobank.ua/jar/6hxMRaWtJT
5168 7520 2962 9303

PayPal: lesiakhomenko2005@gmail.com