Відомий київський дослідник старожитностей Подніпров’я Вікентій Хвойка у 1896-1900 роках провів активні розкопки курганів у різних місцевостях Київської та Полтавської губерній. Всі знахідки завдяки підтримці Археологічної комісії та фінансування родини Терещенків потрапили до Київського музею старожитностей і мистецтв, який тоді знаходився у стадії формування. Та й сам дослідник у той час став першим завідувачем археологічного відділу майбутнього музею, який урочисто було відкрито у грудні 1904 року.
Серед численних знахідок виділялися золоті пластини із штампованими зображеннями, що походили зі скіфського кургану № 9, розкопаного Вікентієм Хвойкою неподалік села Оситняжка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Новомиргородського району Кіровоградської області) у 1900 році.
Візерунок на стрічках утворений стилізованими зображеннями голови хижого птаха, що має довгу пряму шию, виразне кругле око, виділену восковицю та загнутий пів кільцем довгий дзьоб із зубчастим краєм. Кожні дві пташині голови, направлені урізнобіч, поєднуються між собою шиями, а розташовані поруч пташині дзьоби утворюють кільце, в середині якого знаходиться восьмипелюсткова розетка (квітка). Рослинну тему доповнюють пальметки, розміщені поміж дзьобом і шиєю кожної голови. Повторення мотивів утворює суцільну стрічку ритмічного візерунку.
П’ять таких пластин-стрічок було знайдено у південно-західному куті гробниці поряд із золоченою бронзовою ойнохоєю (грецькою посудиною для вина). Вікентій Хвойка вважав, що це елементи прикраси головного убору і запропонував його реконструкцію.
Саме у такій якості пластини й експонувалися в музеї, аж поки на початку 1990-х років їх призначення інакше визначила археолог Олена Фіалко.
Дослідниця звернула увагу на невідповідність параметрів пластин до розмірів головних уборів, їх специфічні абриси та наявність широких отворів, які використовувалися не для пришивання, а для кріплення цвяшками на твердій основі. Всі ознаки вказували на те, що це окуття дерев’яної посудини, але особливої форми – банкоподібної. Залишки саме такої посудини у 1970-х роках було зафіксовано археологами в одному із запорізьких курганів. Нове визначення відповідало й археологічній ситуації знайдення – поруч із посудом для напоїв. Воно було прийняте науковою та музейною спільнотою і було закріплене у реконструкції чаші.
У якості декору чаші стають більш зрозумілими і зображення на пластинах окуття. Своєрідний рослинно-пташиний візерунок, вірогідно, свідчив про особливу силу напою, що давав наснаги живим і обіцяв безсмертя загиблим.
.
.
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc