11 жовтень о 08:47 

10 жовтня 1894 року народився український письменник і вчений Віктор Платонович Петров, унікальна людина, чиє життя і діяльність, мабуть, назавжди залишиться загадкою.

Він народився у Катеринославі (нині Дніпро) у родині священника. Дитинство провів в Одесі. Закінчив Холмську гімназію (нині м. Хелм, Польща), потім – Київський університет.

У 1920-х Віктор Петров працював в Етнографічній комісії Української Академії наук і водночас став відомим письменником, що друкував свої твори під псевдонімом В. Домонтович.

У 1930 році він отримав ступінь доктора наук за літературознавче дослідження, присвячене Пантелеймону Кулішу. Того ж року Петров став фігурантом вигаданої справи Союзу визволення України, що назавжди змінило його життя.

У 1930-х він продовжував працювати науковим співробітником, але вже ніколи не писав художніх творів.

Розпочалася війна… Віктор Петров з’явився в окупованому німцями Харкові. Заснував і видавав газету «Український засів». Мовбито був близький до вищого керівництва окупаційної влади. Розповідають, що саме завдяки його заступництву, нацистських репресій уникнули кримські караїми – Петрову вдалося довести німецьким генералам, що хоча цей народ сповідує юдаїзм, але вони є тюрками і нащадками Хозарського каганату.

У другій половині 1940-х років Віктор Петров опинився в емігрантських колах в Європі. Друкував наукові праці під власним іменем (у тому числі книгу «Походження українського народу») та філософські під іменем Віктор Бер. 18 квітня 1949 року, перебуваючи у Мюнхені, він зник. Ширилися чутки про його смерть, але за декілька років з’ясувалося, що він у Москві, працює в Інституті історії матеріальної культури.

Всі ці факти мовбито говорять про його розвідницьку діяльність, проте поки що будь яких свідчень на користь такої думки не виявлено.

У 1956 році Віктор Петров оселився у Києві, де працював у Інституті археології. Наступного року одружився на коханні всього свого життя – Софії, вдові Миколи Зерова, відомого поета і перекладача, репресованого у 1937 році.

Останні 10 років життя (помер у 1969) Віктор Петров займався археологією ранніх слов’ян, брав участь у розкопках, публікував археологічну спадщину Вікентія Хвойки, що зберігається в Київському історичному музеї (нині Національному музеї історії України). Мав власні погляди на розвиток історичного процесу, використовував у дослідженнях методи структуралізму. У 1966 році наново захистив докторську дисертацію, оскільки всі документи щодо попереднього захисту зникли. Окрім численних статей, опублікував і кілька монографій.

Серед останніх – незвична міфографічна та лінгвістична книга «Скіфи: мова та етнос» (1968), поки що єдине в українському просторі мовознавче дослідження давнього народу. В ній Віктор Петров закликав підходити до аналізу скіфських імен та слів, що дійшли до нас, з позицій широких індоєвропейських аналогій, аби ще і ще раз перевірити їх мовну та культурну належність.

Так, дійсно скіфи досі залишаються загадковим народом, їхня культура для нас повна таємниць.

Зокрема, скіфи були до певної міри відкритими до сприйняття культурних надбань сусідніх народів. Ми знаємо чимало зображень грецьких богів та героїв, які були використанні як прикраси на власному одязі чи, навіть, зброї. Але чи сприймали скіфи водночас і грецькі міфи та ритуали, що були пов’язані з цими богами? Або використовуючи чужі образи пристосовували їх до власних уявлень?

Останнє було, вірогідно, не так вже й важко. Наприклад, у Північній гробниці кургану Огуз, дослідженій експедицією під керівництвом Юрія Болтрика на Херсонщині у 1980 році, було знайдено круглу штамповану пластинку, на яких можна відтворено обличчя чоловіка з густим волоссям та ошатною бородою. Над його головою можна розпізнати левину шкуру – ніс, вуха, гриву. Це відомий образ давньогрецького героя Геракла, який на початку своїх подвигів голіруч вбив страхітливе чудовисько – Немейського лева, а з його шкури зробив собі панцир.

Безумовно, скіфам був відомий подібний персонаж – герой, що вбиває чудовисько і звільнює людей. Адже й вони були саме такими воїнами – готовими боротися за рідну землю, за волю, за майбутнє своїх дітей. І не один раз скіфи підтверджували це, даючи відсіч найпотужнішим ворогам, яким були, зокрема, перси царя Дарія.

Такими є й всі прийдешні покоління людей, що народилися на цій землі по обидва береги Дніпра. Такими є й ми, сучасні українці, яких не залякати ракетами і танками, які били і б’ють ворога і неодмінно виженуть його зі своєї землі.

.

🇺🇦 Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc 🇺🇦