7 вересня о 09:16
Музей – із безмежною вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Давньогрецькі міфи досить часто приваблювали увагу художників, поетів і письменників 16-19 століть. В доволі похмурих і суворих персонажах вбачали характерні риси людської натури, в карколомних сюжетах – пошуки на одвічні питання, що завжди турбували людей. Кожне археологічне відкриття того часу, кожне віднайдене зображення в скульптурі, вазописі чи гліптиці збуджувало уяву, породжувало бажання наслідувати класичним зразкам і йти далі, переосмислюючи їх, наповнюючи новим життям та більш актуальними смислами.
Цей біло-блакитний порцеляновий медальйон із зібрання нашого музею був виготовлений наприкінці 18 – на початку 19 століття в Англії відомою фірмою Веджвуд. Це, окрім характерного стилю, підтверджує і напис на його звороті.
Відому нині фірму заснував спадкоємний кераміст Джозайя Веджвуд 1759 року, що працював на своєму заводі у містечку Етрурія (нині передмістя міста Сток-он-Трент) в графстві Стаффордшир (Центральна Англія). Йому вдалося знайти особливий рецепт порцеляни, різновид так званого бісквіту. Бісквітні вироби не покривають глазур’ю, вони мають матову і дещо шерехату поверхню, що нагадує мармур. Майстер використовував контраст двох кольорів (блакитне тло і біле зображення), що дозволило імітувати античні камеї. Це визначило і переважну тематику декору виробів фірми (прикрас і посуду) – сюжети на класичні міфи та епізоди історії.
Розгадати античний сюжет, відтворений митцями, доволі важко, адже міфи не мали сталого тексту оповіді. Кожен античний автор додавав щось своє, нові подробиці, персонажів, змінював генеалогічні зв’язки та послідовність подій. Отже, щоб зрозуміти зображення потрібно добре орієнтуватися в міфах. Так було за часів Давніх Греції та Риму, так було і в 16-19 століттях, коли знання давньогрецьких та давньоримських текстів входило до освітніх програм.
На медальйоні в центрі композиції бачимо велику посудину (виходячи із наявності ніжки та ручок – бронзову), в яку жінка намагається засунути або кинути дитину. Вона тримає її правою рукою за ліву ніжку, а в її лівій руці – смолоскип. Дитина пручається, виставивши вперед руки. По іншу сторону від посудини – жінка, що присіла на коліна, з двома смолоскипами в руках. Вона пильно вдивляється в дитину. За нею височить дерево, нечисленні гілки якого нависають над жінкою.
Два смолоскипи були характерними атрибутами богині Гекати, пов’язаної з місяцем, ніччю і світлом, чаклунством і магією. А перша жінка, вірогідно, – Фетіда, морська німфа, відома як мати Ахілла.
За розповідями давньогрецького автора, якого умовно називають Псевдо-Гесіод, Фетіда, яка одружилася з царевичем Пелеєм, народила кількох дітей. І кожну дитину німфа кидала в казан з окропом, щоб дізнатися, чи вона смертна (за іншою версією, кидала у вогонь). Так загинуло кілька дітей, а коли народився Ахілл, Пелей обурився і не дозволив кинути його в казан, через що Фетіда, мовбито і покинула свого чоловіка. А надалі, як розповідали вже інші автори, німфа, знаючи що її син є смертним, Фетіда вирішила допомогти Ахіллові отримати безсмертя і опустила його у води річки Стікс, тримаючи за п’ятку.
Вірогідно, на медальйоні зображено сюжет спасіння Ахілла, тільки він, як і належить героєві, сам рятує себе. Те, що мати тримає його за п’ятку, натякає на води Стіксу.
Геката не випадково присутня при цьому дивному дійству. Вона тримала смолоскипи на весіллі Фетіди та Пелея, і вона завжди була присутня при різних магічних ритуалах та зберігала їх таємницю.
Можливо, з тих далеких часів побутує відома фраза «пройти через вогонь і воду», тобто подолати всі труднощі, загартуватися.
Саме через такі випробування проходить зараз Україна, увесь українських народ. Знаємо – вистоїмо, здолаємо і переможемо!.
.