#ЦьогоДня Вітаємо з Днем Конституції України! 
5 квітня 1710 року між гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною і козаками Війська Запорізького було укладено Договір, який вважаємо першою українською Конституцією. До того в Україні жили за різними законами (згадаймо, зокрема, Руську правду княжої доби або Литовські статути часів Речі Посполитої), але в ті буремні часи найпершими законами для людей були закони Божі.
Релігійна приналежність була культурно та етнічно визначальною. Не випадково «Конституція» Пилипа Орлика починається зі слів: «Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце належить вірі, – у цьому першому пункті годиться повести мову про святу православну віру східного обряду».
17 століття пройшло під знаком боротьби за українську православну Церкву. Спочатку, за збереження автентичності та проти унії з римо-католицькою церквою, а потім (особливо в останні десятиліття) – проти поглинання української церкви московською.
Отже, доречно згадати сьогодні Інокентія Ґізеля (1600 –1683) – вченого-богослова, філософа, історика, священнослужителя Київської митрополії, невтомного борця за українську православну Церкву.
Інокентій Ґізель, німець за походженням, народився в Пруссії. Навчався у Львівській єзуїтській колегії, потому – у нещодавно заснованій Києво-Могилянській колегії, яку закінчив 1642 року. Був одним з найосвіченіших людей в Україні 17 століття.
За дорученням київського митрополита Петра Могили Ґізель керував Києво-Печерською друкарнею. Вже у 1645 –1650 роках він – професор і ректор Києво-Могилянської колегії. У цей період Ґізель брав активну участь у публічних диспутах з опонентами-католиками і написанні полемічних творів, спрямованих проти унії.
1656 року Інокентія Ґізеля обрали архімандритом (очільником) Києво-Печерської лаври. Ця посада дозволила йому боротися за незалежність Української православної церкви. Архімандрит Ґізель вважав підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату неканонічним і гріховним діянням. У 1667 р. він разом з іншим київським духівництвом відмовився на бенкеті підняти чарку за здоров’я київського воєводи Петра Шереметьєва і гетьмана Івана Брюховецького, назвавши останнього лиходієм.
Інокентій Ґізель, вірогідно, він був автором «Синопсиса» (з грецької «Огляд») – першого нарису історії України. Його перу належить праця «Про народ Роксоланський і його наріччя», в якій характеризував українців як носіїв високої й оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство.
Предметів, пов’язаних з ім’ям печерського архімандрита, практично не збереглося.
Одним з них є семикінцевий хрест-мощовик із зібрання нашого музею. Вигравіруваний на ньому напис засвідчує, що його зробив у 1671 році майстер Федір Золотар за кошти Тихона Огієнка та його дружини Євфимії і «за благословення архімандрита Інокентія Ґізеля».
Чільний бік хреста прикрашає накладне «Розп’яття», обабіч якого – накладні погрудні образи Богоматері та Іоанна Богослова. Внизу на руків’ї вигравіровано фігуру кіпрського святого Спиридона, який став відомим завдяки дарові чудотворення й прозорливості. Доповнюють образи вставки сердоліку, аметисту та скла.
Ідеї та прагнення Інокентія Ґізеля про незалежну українську православну Церкву, про волю українського народу, знайшли відображення в «Конституції» Пилипа Орлика. За них боролися покоління українських патріотів. За них бореться і сучасна Україна.
.
.
Хрест. Чільний бік.
Робота київського майстра Федора Золотаря. 1671 рік.
Зібрання Скарбниці Національного музею історії України
