Музей – із великою повагою та безмежною вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Щороку, третьої неділі травня, 21 травня у 2023 році, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, знищених радянським тоталітарним режимом.
Один з тих, кого за звинуваченням у приналежності до націоналістичної терористичної організації було засуджено до розстрілу у 1938 році за часів Великого терору, є археолог і музейник Теодосій (Тодось) Миколайович Мовчанівський.
Він народився 9 травня 1899 року в с. Берестовець на Уманщині. Походив з родини священника і початково пішов шляхом батька – навчався в Уманському духовному училищі, Київській і Одеській семінаріях. Але по закінченню навчання у буремному 1918 році став вчителем, а згодом захопився музейництвом, створював невеликі сільські музеї в школах та клубах. Під впливом Петра Курінного захопився археологією.
Від 1925 року Тодось Мовчанівський працював у краєзнавчому музеї міста Бердичева. Був одним з тих, хто зорганізував цей музей, згодом став його директором, займав й інші посади. Проводив археологічні розвідки й розкопки на Житомирщині та Вінниччині. У 1929–1935 роках досліджував відкрите ним Райковецьке городище – невелике укріплене містечко часів Княжої Русі в басейні річки Тетерев. На той час то були наймасштабніші археологічні дослідження, що провадилися в Україні. У 1930 і 1932 роках брав участь у розкопках античного міста Ольвія.
1932 року Мовчанівського запросили на роботу до Інституту історії матеріальної культури АН УРСР (Київ), де він працював на посадах наукового співробітника і вченого секретаря, очолював відділ слов’янської археології. Ініціював створення у складі Інституту науково-дослідної лабораторії для виконання мікроскопічних та хіміко-технологічних аналізів, організував систему наукової фіксації процесу розкопок.
У 1934-1937 роках Тодось Миколайович брав участь у розкопках у м. Коростені та на селищі Городську (Житомирщина), у Вишгороді та Києві.
17 лютого 1938 року Мовчанівського заарештували, а вже 10 травня того ж року – розстріляли. Похований у колективних могилах у Биківнянському лісі (Меморіальний заповідник “Биківнянські могили”), де кожна сосна – то пам’ять про науковців, письменників, акторів, художників, селян, робітників, керівників підприємств, вчителів, тисячі і тисячі жертв злочинної радянської влади.
.
1936 року Київська археологічна експедиція ІІМК АН УРСР, яку очолював Тодось Мовчанівський, проводила дослідження в садибі Десятинної церкви (вул. Володимирська, 2). Під час розкопок було знайдено два скарби. До складу одного з них входили лише срібні прикраси: персні, браслети, колти, сережки. Зразками давньоруського ювелірного мистецтва є оздоблені черневими візерунками колти та браслети, сережки київського типу, колодочки рясен. Персні ж, ймовірно, були виконані у ХІІ-ХІІІ ст. східними майстрами.
Особливо цікавим є перстень, на щитку якого вигравірувано вірменський напис, котрий був прочитаний як «Арсен» – можливо, ім’я власника. Перстень, очевидно, довго був у використанні – орнамент на щитку майже стерся, так само, як майже згладились на шинці зображення переплетених драконів, що підтримують щиток.
Цей перстень, цілком вірогідно, належав представнику вірменської діаспори, що з давніх часів мешкала в Києві. Між Руссю і Вірменією були тісні зв’язки – дві християнські держави часто допомагали одна одній. Русини пліч-о-пліч з вірменами боролися проти завойовників-арабів, так само вірмени допомагали у протистоянні руських князівств проти кочовиків. Зокрема, у 1062 році київський князь Ізяслав призвав на службу 20 тисяч вірмен для боротьби з половцями.
В ХІ столітті Вірменська держава була завойована турками-сельджуками, що спричинило масову міграцію населення. Тоді численні колонії вірмен з’явилися не тільки у Криму, але й у Києві, а за століття – у Львові, Володимирі, Луцьку, Кам’янці-Подільському та інших містах.
То були ремісники, воїни, торговці, а «Києво-Печерський Патерик» згадує вірменського лікаря, який лікував Володимира Мономаха. Серед них був і Арсен, якому належав цей перстень.
.
.