Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Одним з раритетів зібрання нашого музею є запрестольний хрест з гербом Петра Могили, митрополита Київського, Галицького і всієї Русі у 1633-1647 роках.
Митрополиче служіння Могили відбувалося у важких умовах відродження православ’я на теренах України (а на той час це було рівнозначно національній ідентичності).
1596 року православні єпископи Речі Посполитої підписали унію з римо-католицькою церквою та визнали верховенство Папи Римського. Ті, хто не прийняв унію, фактично опинилися поза законом.
Петро Могила походив з молдовської шляхти, мав блискучу освіту, був претендентом на трон в Молдовському князівстві, брав участь у битвах з турками, зокрема, Хотинський 1621 року. Але зрештою вибрав шлях церковного служіння. Після проходження необхідних кроків, Петро Могила 1627 року був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. 1633 року він добився від нового польського короля Владислава IV визнання Київської православної митрополії та її привілеїв, а самого Могилу було висвячено у сан митрополита.
Петро Могила приділяв багато уваги розвитку освіти, книгодрукарства, докладав чимало зусиль у оновленні богослужіння. Він намагався примирити всіх православних і об’єднати в єдиній Церкві, але це йому так і не вдалося.
Срібний, вкритий золотінням хрест, як вважається, був виготовлений для головного собору – Софійського, а вже з часом був переданий до Київського Братського монастиря, звідки й потрапив до музейного фонду.
Хрест – чотирикінцевий з трилопатевими заокругленнями на кінцях, оздоблених по краях перлами та ажурними накладками з рослинним візерунком. Зверху і знизу від перехрестя відходять промені сонячного сяйва (так зв. штрали).
На чільному боці хреста – накладне карбоване “Розп’яття”, яке рельєфно виділяється на золоченому тлі. Майстер реалістично передав образ Спасителя: тіло, обличчя з заплющеними очима, зігнуті у колінах ноги, пробиті ступні, – підкресливши золотінням лише лєнтій (настегнову пов’язку) та німб, прикрашений трьома вставками бірюзи.
На бокових раменах хреста прикріплені накладні пластини – постаті скорботних фігур Божої Матері та Іоанна Хрестителя.
На верхньому і нижньому раменах – пластини з карбованими сценами “Сходження до аду” і “Покладення до гробу”. Це концептуальні сцени, що розповідають про подолання смерті Христом і Його воскресіння.
На зворотному боці нижнього рамена хреста майстер розмістив герб Петра Могили та напис заголовними літерами ПМАМКГЕКАП – “Петро Могила, архієпископ, митрополит Київський, Галицький, екзарх Константинопольський, архімандрит Печерський”.
Розміщати герби на предметах, що вкладалися до церкви, було певною традицією у XVII – на початку XVIII століття. Вони говорили про особу вкладника та виконували роль власного підписом. Але якщо на побутових предметах розміщення герба позначало право власності, то герб на предметах-вкладах означав значно більше. Це мов особиста молитва, посвята себе Богові і звірення перед Ним у праведності свого життєвого шляху. І водночас, це посил у майбутнє – на спомин душі вкладника прийдешніми поколіннями та моління за прощення його гріхів.
Петро Могила лишив по собі чимало добрих справ, що згодом примножилися у століттях. І цей хрест – нагадування про нього.
Так само залишив по собі хрест, тільки кам’яний, селянин Іван Дідух, герой епічної новели «Кам’яний хрест» українського письменника Василя Стефаника, який народився #ЦьогоДня, 14 травня, 1871 року.
Обставини вимусили Івана разом із сім’єю виїжджати у далеку чужину. Йому важко залишити своє рідне село, своє невелике поле, в яке він вклав чимало праці. Долаючи свою тугу, селянин ставить на пагорбі кам’яний хрест, і мовби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам’яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в’язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.
. 🇺🇦 Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc🇺🇦
. #хрест#ПетроМогила#КиєвоПечерськаЛавра#КиївськаМитрополія#вклад#ВасильСтефаник#ІванДідух#КамяннийХрест
