Ось як ці – відтворені на золотих пластинках, знайдених наприкінці ХІХ століття Вікентієм Хвойкою в кургані № 11 поблизу села Пруси Черкаського повіту Київської губернії (нині село Михайлівка Черкаського району і області).
Зображення виконано у низькому рельєфі. Тварину показано з підігнутими ногами та повернутою назад головою. Чітко виділяються велике кругле око, невелика борідка, тонкий серп довгого рога та гострі ратиці на ногах.
За різними ознаками ці пластинки датуються VI ст. до н.е.
Що надзвичайного в козлах з-поміж інших образів? Справа в тому, що ці тварини невідомі мешканцям Подніпров’я чи Причорноморських степів, оскільки територія сучасної України ніколи не була ареалом їх проживання. А отже зображення цих тварин були запозиченими і прийшли з інших територій.
Це могли бути степи Центральної Азії, де на той час мешкали споріднені народи саків. А могли бути й терени держав Передньої Азії, звідки скіфи запозичили чимало мистецьких надбань під час військових походів у VII столітті до н.е. Зокрема, зображення диких козлів у такій позі (з підігнутими ногами та повернутою назад головою) властиві для композицій, пов’язаних зі Світовим деревом. Імовірно, саме вони й стали зразком для наслідування скіфськими майстрами. Адже подібну композицію було відтворено на перехресті меча з відомого кургану Лита Могила, розкопаного ще 1763 року неподалік міста Єлисаветград (нині Кропивницький). Вважається, що до оформлення парадного меча були залучені майстри Урарту, давньої країни на схилах Південного Кавказу. Не виключено, що саме звідти запозичили чужорідні образи місцеві майстри. А з часом, зображення диких козлів вже адекватно сприймалися скіфами як можливе втілення загадкових міфологічних персонажів, пов’язаних з небесними богами.
.
.