Полковник Томара не уславився військовими звитягами. Більше дбав про своє добро, мав велику родину і завжди був радий привітати у своїй гостині достойних людей.
Зійдуться гості за обіднім столом, п’ють каву після гарного частування, курять люльки, обговорюють важливі справи, згадують минулі події та оповідають різні побрехеньки. Особливо в ті часи любили потеревенити про незвичайні здібності запорожців.
Один нагадає:
У старі часи подейкували, що запорожці – то народ вихватний, на всякі справи здатний. Були такі, що й грамоти не вчилися, а настільки добре читали, що й учений так не прочитає. Якось одного запорожця питають:
– Як ти навчився грамоти?
– А як?.. Спав я в хаті, стало мені душно. Тоді пішов я під стіжок та й лежу. А тут летить пташка. Як клюне мене в лоб – так кров і побігла. І став я все знати і книжки читати.
Інший додає:
А сила яка в них була! Хоч у старого, хоч і в малого! Іде раз кошовий, аж дивиться – дитина семи рочків поглядає на дзвіницю.
– Чого ти, мале, заглядаєш на дзвіницю?
– А я туди гармату зніс.
– Ти?!
– Я.
– А піди назад знеси!
Воно пішло та й знесло. От які тоді люди були! Тепер хоч десятеро коней запряжи, то не знесуть. А про старих запорожців, то вже й казати нічого!
Третій продовжує:
А воювали вони так. Стануть було гуртом, а проти них двадцять ворожих полків вийдуть. То полки самі себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а запорожцям байдуже! Стоять та й сміються. Один лише васюринський козак було не сміється. Той зарядить пістоль губкою та й стріляє… А це все від того, що вони знаючий народ був. На своїй землі їх ніхто не міг узяти. Було, як куди їдуть, то зараз землі під устілку накладуть, у шапки понасипають та й ідуть, говорячи:
– Хто чоботи скине, тому й смерть. А хто шапку зніме, тому голову знімуть.
Так і їдуть собі. Доїдуть у місто яке – п’ють, гуляють, музик водять, танцюють; а як почне світати, посідають на коней та й поїдуть. І всі чують, як вони розмовляють, як коні у них хропуть, а їх самих не бачать.
…Розповідали оті побрехеньки, сміялися з них. Бо знали козаки головний секрет: яка б не була біда, її треба пересміяти!
.
.