Вочевидь, він добре знав святі лики на стінах Собору – зважте наскільки подібні два зображення: видовжене обличчя, високий лоб з однаковими складками, довгий прямий ніс, вуса підковою, кошлата довга борода, книга в лівій руці, огорнутій краєм накидки-гіматія, жест розкритою долонею правої руки.
Зображення в Соборі, виконане у ХІ столітті, пережило сотні років, криваві війни, пожежі та запустіння. Завдяки реставраторам воно і нині вражає своєю духовною піднесеністю.
Медальйону була вготована інша доля. Восени 1240 року монгольське військо хана Батия підступаючи до Києва зруйнувало всі сусідні фортеці та містечка. Зруйнований вщент був і Білгород. Згоріли не тільки житлові будинки, а й величний золотоверхий храм Святих Апостолів, де була єпископська кафедра.
Тільки через майже 800 років руїнами літописного Білгорода зацікавилися археологи. Упродовж кількох років розкопки проводив Вікентій Хвойка. Йому вдалося дослідити оборонні украплення міста, розкопати кілька садиб та знайти руїни храму. Останній сезон Хвойка провів у липні 1914 року. Саме тоді й був знайдений медальйон із зображенням Святого Павла у шарі пожежі. 28 липня розпочалася Перша світова війна, а невдовзі, 2 листопада, дослідник вирушив у свою останню подорож…
Народився Вікентій Хвойка #ЦьогоДня, 21 лютого, 1850 року у місті Семін в Богемії (Австрійська імперія, нині Чехія). Його справжнє ім’я – Vincenc (Čeněk) Václav Chvojka. Навчався в комерційному училищі та Празькому університеті, але не закінчив, бо закохався у шляхетну дівчину з Києва і переїхав до неї. Але дівчина невдовзі померла, а Хвойка так назавжди й залишився в Україні. Спочатку він працював учителем та займався агрономією, досягнувши чималих успіхів. Але нещасний випадок вчергове змінив його долю.
На початку 1890-х років Вікентій Хвойка знову переїхав до Києва і з тго часу присвятив себе тільки археології. Він не мав професійної освіти, але був надзвичайним пошуковцем та спостережливим розкопщиком. Пройшов сотні кілометрів, обстежуючи всі зручні ділянки, де могли розташовуватися археологічні пам’ятки. І саме тому його зусиллями було відкрито багато невідомих сторінок давньої історії Подніпров’я – від палеоліту до давньоруських міст. Найвідомішим є відкриття трипільської археологічної культури (він її називав культурою мальованої кераміки).
Зібрані Хвойкою колекції старожитностей стали основою археологічних фондів майбутнього Київського науково-художнього і промислово музею, що відкрився у 1904 році. А сам дослідник ще з 1898 року (коли музей тільки розпочав формуватися) обійняв посаду зберігача цих фондів і залишався на ній до останніх днів життя.
Археологічна експозиція київських музеїв, збудована у тому числі на предметах, знайдених Вікентієм Хвойкою, захоплювала і надихала не одне покоління українців. Серед відвідувачів музеїв був і Володимир Сиченко, який також народився 21 лютого. Сталося це 102 роки тому – у 1921 році у селі Новосілки на Київщині.
Хлопець походив із сільської родини. Закінчивши школу у 1938 році, поступив на філологічний факультет Київського університету. Мріяв писати вірші, опановувати слово, але почалася війна. Володимира мобілізували до трудової армії. Він рив окопи під Києвом, потім під Харковом, був поранений, опинився в окупації, намагався потрапити до партизан, але був заарештований і відправлений до концтабору, з якого звільнився лише у жовтні 1945 року.
Після війни Володимир Сиченко заочно закінчив університет, вчителював на Полтавщині і почав здійснювати свою мрію – писати. 1956 року вийшла його перша повість-казка «Журавлі-журавлики», опублікована під літературним псевдонімом Володимир Ма́лик (то було дівоче прізвище дружини автора), за яким ми його і знаємо.
Володимиру Малику належить чимало захоплюючих історичних романів, серед яких, безсумнівно, чільне місце належить трилогії «Таємний посол» про козацькі часи.
Декілька своїх творів письменник присвятив і часам Давньої Русі. Зокрема, у романі «Горить свіча», розповідається про трагічні події 1240 року – захопленню монголами Київщини та Києва. Йде мова там і про Білгород, літописне місто на березі річки Ірпінь, яке виринуло із забуття завдяки археологічним дослідженням Вікентія Хвойки.
Читайте класиків, подорожуйте минулим завдяки історичним романам та приходьте до музеїв, де можна доторкнутися до далеких часів.
.
.
