Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
19 лютого – День Державного Герба України! 
988 року князь Володимир Святославович хрестився сам і наказав хреститися всім киянам. Тим самим було зроблено остаточний вибір на користь християнської віри візантійського напрямку. Тісний зв’язок з Константинополем був закріплений шлюбом Володимира з візантійською принцесою Анною.
Для Русі це був не тільки вибір віри, але й вибір цивілізаційного шляху. В Києві, а далі й в інших руських містах і містечках, з’явилися візантійські будівничі і ремісники, що володіли передовими технологіям європейська держава, рівна серед рівних.
Одним з нововведень стало карбування золотих і срібних монет, що розпочалося невдовзі після хрещення. За зразок було взято візантійську золоту монету солід (грецька назва – номізма). На руських монетах на аверсі так само карбувалося зображення володаря (князя), а на реверсі – образ Ісуса Христа. Довкола зображень – напис: «Володимир на столі (тобто престолі) — а се його срібло (злато)». А ще біля князя – невелике зображення його особистого знаку, тризуба.
У подальшому на срібниках (та нині прийнято називати монети Володимира) було показано князя, який сидить на троні, а на звороті відтворено зображення великого тризуба на все поле монети.
Срібники є і в зібранні нашого музею. Вони походить з відомого Ніжинського скарбу, знайденого у далекому 1852 році.
Тризуб – особистий знак князя Володимира, один з різновидів родового знаку Рюриковичів, що використовувався протягом Х – ХІІ століття.
Наприкінці 1917 – на початку 1918 року за ініціативи історика Дмитра Антоновича (на той час одним з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії, членом Української Центральної Ради, міністром морських справ УНР) його було прийнято в якості герба Української Народної Республіки, і відтоді він стає символом національно-визвольної боротьби українців.
19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб як малий державний герб України.
Україна 
– молода держава з тисячолітньої історією. Пам’ятаємо про своє коріння, дбайливо зберігаємо традиції минулого і впевнено рухаємося у майбутнє!
.
.
