Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Восени 1974 – навесні 1975 року Орджонікідзевська археологічна експедиція Інституту археології АН України, якою керував Борис
Мозолевський, проводила розкопки великого скіфського кургану IV століття до н.е., що також мав народну назву Товста Могила. Знаходився він на Дніпропетровщині поблизу села Тарасо-Григорівка та станції Жовтокам’янка, за якою, зрештою, й отримав свою археологічну назву.
Борис Мозолевський покладав на курган великі сподівання, очікуючи нові грандіозні знахідки. Але доля не посміхається двічі однаково. Центральна гробниця з довгим вхідним коридором-дромосом і кам’яним склепом, облаштованим в поховальній камері, виявилася пограбованою. Проте курган дав дуже багато інформації з облаштування гробниці, спорудження насипу тощо. Інформацію, яку археологи дуже цінують і яку доводиться здобувати важкою працею, але саме вона розповідає нам про давнє життя і дозволяє відновити хід історії.
Серед нечисленних коштовних знахідок, втрачених грабіжниками і знайдених археологами, виділялися п’ять круглих пластинок із зображеннями оголеного Геракла, який душить лева.
Чимало подвигів здійснив славетний Геракл, та найбільш популярною була розповідь про самий найперший його геройський вчинок – перемогу над немейським левом. Цей жахітливий звір оселився в Арголіді (місцина на півдні Греції), нападав на місцевих мешканців та їхні отари. Він був створений богами, а тому йому не могла зашкодити людська зброя.
От і Геракл, побачивши лева, випустив у нього всі стріли, однак вони відскакували від шкури. Так само не зашкодив звіру і меч, бо тільки погнувся від удару. Тільки довбнею Гераклу вдалося трішки оглушити лева, хоча довбня розлетілася на друзки. Тоді Геракл голіруч вступив у бій зі звіром у печері, де було його лігво, і задушив лева руками.
Шкура немейського лева стала захисним панциром для героя і не раз рятувала його у подальших пригодах.
Ми не знаємо, чи була ця оповідь про Геракла відома скіфам, але, за свідченнями Геродота, вони вшановували бога, якого історик порівняв із Гераклом. Вірогідно, в образі грецького героя вони вбачали воїна-переможця, що сміливо кидав виклик навіть найлютішим ворогам і завжди перемагав.
Зображення на пластинках з кургану Жовтокам’янка мають одну особливість: в них порушена природна пропорція співвідношення фігур людини і звіра. Але, мабуть, саме в цьому й полягає сенс, адже тим самим підкреслюється велич героя і ницість перед ним супротивника.
Греки вважали мешканців причорноморських степів та Подніпров’я нащадками Геракла. Отже і в нас є краплина крові та дух мужності давнього героя. Пам’ятаємо те і віримо, що здатні побороти зло, що прийшло на нашу землю!
.
.
