Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня
7 лютого 1812 року народився один із найвідоміших англійських письменників Чарльз Дікенс.
Він походив із незаможної родини, що жила у передмісті Портсмута, а згодом переїхала до Лондона. Дитинство Чарльза було мало не ідилічним допоки його батьків за борги посадили на кілька місяців до в’язниці. Хлопець вимушений був працювати на фабриці, де виготовляли ваксу для взуття. Це був період розчарувань і випробувань, які стали визначальними для всього подальшого життя письменника.
Перше оповідання Дікенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у 1833, коли йому виповнилося 21. Відтоді й до кінця життя (1870 р.) він удосконалював свою майстерність, переживав злети та невдачі, але майже одразу став популярним письменником, якого друкували і читали.
Твори Дікенса не відносяться до «легкої» літератури. Він писав їх, проживаючи зі своїми героями всі труднощі їхнього буття, а в Англії ХІХ століття воно було вкрай тяжким. Письменник художним словом підносив одних персонажів, яким співчував, і карикатурно змальовував інших, хто викликав у нього неприйняття. Дікенс вперше створив персонажа (Сем Веллер із «Посмертних записок Піквікського клубу»), чиї іронічні висловлювання почали цитувати, збирати й видавати окремими книжечками. Псьменник був дуже популярним за доби Вікторіанської Англії, а його твори впливали на культуру та традиції того часу. Невипадково нещодавно знятий фільм про Дікенса назвали «Людина, яка винайшла Різдво». Малася на увазі роль оповідання «Різдвяна пісня у прозі» (1843) про старого скнару Скруджа, який перероджується у Різдвяну ніч.
Читати Дікенса важко, адже він не прикрашав життя своїх героїв, а показував таким, як воно є – з поневіряннями, несправедливістю, трагічним поворотами долі. Можливо, тому одним із самих популярних став його роман «Олівер Твіст» (1837—1839) про хлопчика-сироту. В ньому – карколомні лінії сюжету, таємниці, що розкриваються, і, нарешті, відносно щасливий фінал.
Але Оліверу, як і багатьом персонажам Дікенса, не вистачало найголовнішого – родини, яку і сам письменник фактично втратив дуже рано. Родини, що збирається разом за обіднім столом, стає гамірною і привітною на свята, зосередженою у будні та турботливою, коли з кимось із її членів стається лихо.
Символом такої родини може слугувати ось такий срібний супник, в якому подавали першу страву до столу, коли всі разом збиралася до обіду.
Супник виготовлений у стилі класицизму невідомим майстром у 1770-1790-х роках. Його прикрашає орнамент у вигляді низки перлин та гірлянд.
На боці викарбовано герб «Корчак», що належав одній із гілок польського роду Браницьких, який походив з району Любліна.
Першим видатним представником цього роду був Францішек Ксаверій (1730–1819), який, завдяки дружбі з польським королем Станіславом Августом Понятовським, зробив стрімку кар’єру та отримав значні земельні володіння, зокрема, на Поділлі. Найбільший злет кар’єри Браницького відбувся у 1774 році, коли його назначили великим гетьманом коронним (цю посаду він обіймав 19 років до остаточної ліквідації Речі Посполитої як самостійної держави у 1793).
1781 року у Санкт-Петербурзі Францішек Ксаверій Браницький одружився з племінницею Григорія Потьомкіна, улюбленою фрейліною Катерини II — Олександрою Енгельгардт (тіткою Павла Енгельгардта, кріпаком якого був Тарас Шевченко).
На території сучасної України до володінь подружжя входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч осіб. Головною резиденцією родини був маєток у Білій Церкві, і саме тут Олександра Браницька заклала вишуканий дендрологічний парк «Олександрія», який і нині є однією з перлин України.
Влітку вся родина Браницьких переїздила до Білої Церкви, де господарство вела сама пані Олександра. Вірогідно, саме тоді й було придбано цей супник, який упродовж століття дбайливо передавався у спадщину наступним поколінням з настановою берегти свою родину.
Читайте класиків, приходьте до музею пізнавати світ минулого і бережіть себе і свою родину.
.
.