Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Програма дослідження археологічних пам’яток в зонах меліорації чи великого будівництва сприяла створенню археологічних експедицій, які працювали по всій території України.
На Донеччині поблизу села Чугуно-Крепинка Шахтарського району, на схилі лівого берега річки Міус роботи улітку 1984 року провадили археологи Донецького державного університету під керівництвом Сергія Санжарова. З-поміж інших вони дослідили сарматський курган І–ІІ століття н.е., в якому зберіглося непограбоване поховання молодої жінки.
У наших розповідях вже йшлося про племена сарматів, які прийшли на землі Північного Причорномор’я наприкінці ІІ ст. до н.е. зі східних регіонів Євразії. Так же і як скіфи, сармати належали до іраномовних кочовиків. Багато спільного можемо знайти в релігії, мистецтві скіфів і сарматів. Але декор сарматських коштовних витворів вирізняє поліхромний стиль: для особливого естетичного ефекту та з релігійних міркувань використовували різнокольорові коштовні камінці, а також намисто зі склоподібної маси.
Отже, про поховання молодої жінки, яку вирізняло багатство вбрання і церемоніальних предметів, що їй належав: срібний посуд і дзеркало, залізні сокирка і ножиці, різні амулети тощо. Все свідчить про високий статус небіжчиці за життя. Можливо, вона була жрицею.
Привертає увагу золотий флакон, мабуть, для ароматичних речовин. Це посудинка з кулястим корпусом і високою циліндричною шийкою, закритою кришкою (розміри: висота 5 см, діаметр 4 см). Всі деталі виконані з листового золота. Посередині корпусу та знизу на шийці напаяні «косички» з тоненьких дротинок. З таких же зроблені мініатюрні візерунки на кришці: стилізовані зображення листочків плюща. На корпусі та кришці напаяні петельки з вузеньких смужок. За допомогою петель, крізь які протягували тоненький шнур, флакон закріпляли поясі. Менші флакони, можливо, носили як нашийні прикраси.
Використання пахучих речовин у різних ситуаціях – ритуалах богослужіння та церемоніях свят (народження, шлюб тощо) – було поширеним у давньому світі. Традиція народилась за глибокої давнини на землях країн Передньої Азії, була поширена в Єгипті, а далі – в Європі (насамперед, в Елладі). Люди з допомогою пахучих речовин захищали своє тіло і житло від комах, а також використовували в церемоніях вшанування богів. У найстаріших літературних творах (з тих, що дійшли до наших днів), присвячених шумерському цареві Гільгамешу (ІІІ тис. до н.е.) є сюжет «Потоп»: боги послали на землю великі зливи, щоб знищити людей, але попередили про це царя Зіусудра і дали вказівки про побудову човна, щоб вибрані люди врятувались. Коли вода вже не прибувала і човен досяг берега, то цар віддячив богам, запаливши жертовники з ароматними рослинами.
«Задобрювати» богів жертвами забитих тварин, зібраних плодів або ж влаштовувати воскуріння з яскравими запахами покладали на жерця чи жрицю. Вони, мабуть, не тільки спалювали рослини та квіти, а й готували суміші, ароматні настоянки, мазі, есенції, емульсії. Їх використовували і як лікувальні, і як особисті парфуми.
.
.
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc