3 грудня о 12:38
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
«Будьте мудрі, як змії, і прості як голуби» – з такою настановою, як про те свідчив євангеліст Матвій (Мт. 10, 16), звернувся Христос до своїх учнів-апостолів.
Ще з давніх часів вважали, що змії є носіями мудрості, особливого розуміння і відчуття природи речей, у їх первинному, натуральному стані.
Саме ці слова були покладені в основу зображення змій на наверші архієрейських жезлів-посохів, що позначали духовну владу. Таким зробив посох для печерських владик і київський майстер Матвій Нарунович (30-50-ті роки XVIII століття).
Стилізовані зміїні голови увінчані коронами та звернені одна до одної. Їхні пащі розкриті. З них виглядають зуби та язик. Зверху тулуби змій вкрито рельєфним листям аканта, яке чіткими абрисами виділяється на канфареному тлі. Поміж головами змій знаходиться багатопелюсткова квітка, в центрі якої – вставкою гірського кришталю. Обабіч квітки симетрично розташоване пишне листя.
Чи відповідали вищі чини церкви настанові Христа – не нам судити. Та можемо впевнено сказати, що саме таким був той, хто мандрував дорогами України з простим дерев’яним посохом.
#ЦьогоДня в Україні та світі відзначається 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди, мудреця, філософа, педагога, поета, байкаря.
Народився він у сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (нині Полтавська область). Вчився у Києво-Могилянській академії, повертаючись до навчання кілька разів за своє життя. Два роки співав у придворній капелі імператриці Єлизавети. Потому п’ять років перебував закордоном (переважно, в Австрії та Угорщині), завербувавшись до «Токайської комісії із заготівлі вин до царського двору».
У 1750-1760-х роках Сковорода займався навчанням учнів (зокрема, Василя Томари, про якого ми вже розповідали раніше), приймав запрошення викладати у вищих навчальних закладах богословського спрямування – Переяславському та Харківському колегіумах, але кожного разу виникав конфлікт з керівництвом, яке не сприймало новаторства Сковороди, його розуміння етики, його стиль життя. Йому кілька разів пропонували постригтися у ченці та пророкували швидку кар’єру, на що Сковорода відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв?».
Остання чверть його життя (а прожив він 72 роки) пройшла у мандрівці. Вона була повна пригод й оповита легендами. Розповідають, що філософ ніколи не розлучався із Біблією, сопілкою (флейтою) і своїми творами. Сковорода мандрував Слобожанщиною від містечка до містечка, жив у знайомих, колишніх учнів, самих різних людей. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника простої, та великої правди.
Ще у 1762 році, після остаточного звільнення з Харківського колегіуму, Григорій Сковорода оселився на пасіці у Гужвинському лісі на березі річки Лопані за 10 верст від Харкова, де вперше жив життям пустельника. Ліс належав Василеві Земборському, батькові одного зі студентів колегіуму. Тут Сковорода почав писати філософські байки, які згодом увійшли до збірки «Байки Харківські» (то була перша збірка байок в українській літературі).
Ось одна з тих байок.
.
«Дві курки».
Випало якось Дикій Курці залетіти до Домашньої.
— І як це ти, сестрице, в лісах живеш? — спитала Домашня.
— А точнісінько так, як інші лісові птахи,— відповіла Дика. — Годує мене той самий бог, що й диких голубів.
— Вони ж можуть добре літати,— проказала господиня.
— Се так,— згодилася Дика,— однак і я можу літати й цілком задоволена своїми крильми.
— Ось у се, сестрице, я ніяк не можу повірити,— сказала Домосида,— бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.
— Не перечу,— каже Дика,— але зважте, голубонько моя, на те, що ви змальства, як тільки народились, зволите на подвір’ї гній гребти, а я щодень мушу набувати досвіду літати.
Сила: Багато хто, не маючи сили щось зробити, не вірить, що можуть те інші. Безліч є таких, хто через розніженість відучені мандрувати пішки.
.
