Та вже у XVIII столітті процес виокремлення української шляхти (дворянства) розвивався дедалі стрімкіше. І на початку наступного століття прірва між культурою народною (селянською) та дворянською й міською загалом стала колосальною.
Цю ситуацію зафіксував український письменник Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко у іронічно-містичному оповіданні «От тобі й скарб», написаному у 1834 році.
Герой твору селянин Хома Масляк потрапляє на весільний бенкет разом з чортами, котрі розмовляють, вдягаються, поводяться та харчуються як «настояще городське панство». Окрім різноманітних наїдків та напоїв «чого там і не було! Миски, і тарілки, і ножики з виделками, і ложки, усе ж то срібряні; чарочки усякої міри і стакани — усе хрустальне, так і сяє, мов у тій лавці, що об ярманці у гóроді ташується».
Героєві доводиться опановувати навіть нові практики, зокрема, правильно користуватися приборами:
«…от і поставили йому на тарілочці капусти з яловичиною; він і прийнявсь за неї… Як хлисне, як опечеться!… Аж сльози йому покотилися, трохи не крикнув. Зроду пак не їв срібною ложкою і не знав, що треба студити. От чортиха і стала його вчити, як тою ложкою треба їсти і як мнясо краяти».
Та й справді, срібного посуду виготовляли у ті часи дуже багато. Розповідали, що один пан на Вінниччині, коли на літо переїжджав з палацу у місті до свого сільського маєтку, то привозив кілька возів різного срібного посуду.
З минулого до нас дійшла лише мізерна частинка коштовного столового посуду, який нині зберігається у музеї.
Як от ця срібна кружка, виготовлена невідомим майстром майже у того ж року (1835), коли було написане згадане оповідання. Вигнута ручка, декорована рослинним візерунком. Рослинний фриз прикрашає відігнуті вінця. А на полірованому тулубі – рельєфні накладки: фігури в античному стилі, могутня рослина, у квітці-чаші якої, мов у вазоні, повно різних плодів та винограду. Мабуть з нього пили грушевий квас або ще якісь прохолодні напої, про які часто згадують українські письменники.
Безумовно, Григорій Квітка-Основ’яненко писав з іронією і добротним народним гумором. Яскраві і детальні описи народного життя, звичаїв, свят, соковита мова, повна приказок і прислів’їв, відрізняють всі твори письменника, якого вважають «батьком української прози». Найвідоміші з них – п’єса «Сватання на Гончарівці», повісті «Маруся», «Конотопська відьма», трилогія про Шельменка-денщика.
Народився письменник 29 листопада 1778 року у с. Основа, що нині є частиною Харкова. Він походив з козацько-старшинського роду, що завжди пам’ятав своє коріння. Служив у війську, відбував послух у монастирі, був правником, вів активну громадську роботу. Зокрема, Григорій Квітка-Основ’яненко виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської публічної бібліотеки (1832–1838). Та найбільше запам’яталося нащадкам його неповторне слово, його образи.
…У оповіданні «От тобі й скарб» Юдун (головний серед чортів) розповідає Хомі, що жити по-панськи його навчив «хранцуз», котрий потрапив до пекла. Він завів тут свої порядки, зокрема, запровадив серед чортів модні в Європі звичаї пити каву та чай. «Зараз і подав мені і чаю, і кохве гарячого та гарячого; нічого робити: хоч погане, а п‘ю, бо пани п‘ють і хранцуз велить».
Багато з того часу відбулося подій, докорінно змінилися звичаї та норми життя. Та ми згадуємо старі часи, читаючи класиків, а до музеїв ходимо, щоб доторкнутися до світу минулого.
.
