У продовження попереднього допису про два виставкові проекти в Скарбниця Національного музею історії України. Другий проект відкрився ще до Дня Конституції – «Європейська Україна. Доба Мазепи». Це такий концентрований виклад історії європейського вектору України класичною музейною мовою – через лаконічну добірку експонатів і вузлові тексти, – що тепер з нетерпінням очікую на товстий, якісно видрукуваний каталог-книгу, де буде вся можлива інформація і про добу, і про персоналії, і про кожний предмет виставки. Щоб неквапом читати, і розглядати великі якісні фото, бо в залі все одно щось та пропустиш (оце з посмішкою згадую пошуки на крихітному експонаті портрету шведської королеви Христини І, зірка якої свого часу вельми яскраво підсвітила європейський небосхил. Звісно, розташування портрета виявилося очевидним)).
Проект «Європейська Україна. Доба Мазепи» – не про Івана Мазепу, але про контекст і дух епохи, котра охоплює добрячу половину 17 та 18 століть.
Цей період підступно цікавий. Мій професійний інтерес до того ж сеттеченто довго обмежувався його самозв’язком з античністю і наявністю в колекції Музею Ханенків творів цього часу. А потім сталися ковідні розпродажі видавництв, семінари за участі Hanna Filipova, “Кулінарна мандрівка…” з Oleksii Sokyrko, нарешті, оригінал Конституції Пилипа Орлика. Не охоплю все, але за відчуттями це тектонічні зсуви, котрі нарешті повертають нам справжню, складну, яскраву і самобутню Гетьманщину на зміну наполегливій промоції палацової архітектури на північних болотах. Виставка ніби фіксує певний етап нашого спільного дорослішання, самоусвідомлення, зміни сприйняття історії – історії культури, історії політичної культури, історії повсякдення – і нас самих в контексті вже цієї історії. І спонукає задавати все більше питань.
