Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю. #ЦьогоДня, 16 липня 1990 року Верховна Рада прийняла декларацію про суверенітет України. Це був перший крок на шляху до проголошення незалежності та виходу України зі складу СРСР.
Україна вже не раз піднімалася з колін, намагаючись здобути свободу і незалежність.
Так було 1648 року, коли повстала вся Україна – шляхтичі, козаки, містяни, селяни. Перші перемоги під Жовтими Водами, Корсунню, Пилявцями дозволили відчути власну силу, сформулювати державну ідею і крок за кроком втілювати її у життя. 27 грудня 1649 року Богдан Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально вступив до Києва. Кияни на чолі з духовенством вітали його як князя Русі. Тим самим було поєднано актуальні події з давньоруським минулим. Водночас єрусалимський патріарх Паїсій, який тоді перебував в Києві, висвятив гетьмана як володаря України. І це було початком нової козацько-гетьманської держави.
Оскільки всі українські магнати на той час були на стороні Речі Посполитої і польської корони, то нову соціальну верхівку в Україні склала козацька старшина. Та й сама держава була облаштована як Військо Запорізьке: всю територію поділено на полки, а ті, в свою чергу, – на сотні. Вся місцева влада зосередилася в руках полковників, сотників та їхньої адміністрації.
Серед перших представників старшини та найближчих соратників Хмельницького були брати Золотаренки – Іван та Василь. Вони походили з Корсуні, мали добру освіту. З перших днів повстання брати підтримали гетьмана, який, окрім іншого, ще й став їхнім зятем, одружившись на Ганні Золотаренко.
Іван виконував різні дипломатичні доручення гетьмана, був полковником корсунським (1652) та ніжинським (1652–1655). На посаді наказного гетьмана сіверського (1654–1655) очолював козацькі загони, що воювали у Білорусі, де і загинув у 1655 році під час облоги Старого Бихова.
Василь по смерті брата тимчасово виконував обов’язки ніжинського полковника (1655—1656). Коли помер Богдан Хмельницький (1657) та в козацькій Україні вперше змінилася влада, то підтримав гетьмана Івана Виговського. У травні 1659 року в числі іншої старшини був нобілітований (прирівняний до шляхти) на сеймі Речі Посполитої як пан Злотажевський гербу Тупа Підкова. Але така очевидна полонізація козакові не припала до душі. Невдовзі Василь виступив проти Виговського, перейшов на бік Юрія Хмельницького і знову був обраний ніжинським полковником (1659—1663). Разом з деякими іншими полковниками він був вимушений підписати Переяславські статті 1659 року – українсько-московську угоду, що була ще одним кроком на шляху втрати Україною незалежності, яку вона нещодавно здобула ціною великих зусиль. Василь Золотаренко втягнувся у владні інтриги, навіть вважався претендентом на гетьманську булаву, але після подій «Чорної ради» 1663 року за наказом нового гетьмана Івана Брюховецького його було страчено.
30 січня 1658 року, напередодні доленосних подій, пов’язаних із затвердженням влади гетьмана Виговського, Василь Золотаренко разом з дружиною зробили вклад до Миколаївської церкви у полковому місті Ніжині – Євангеліє у коштовній срібній оправі (нині воно зберігається в нашому музеї). Про цю подію свідчить дарчий напис, вигравіруваний на нижній дошці.
Євангеліє було надруковане у Вільно (нині Вільнюс, Литва) у 1644 році. Оправу виготовив невідомий український майстер.
Оправа Євангелія оздоблена литими та карбованими накладними деталями. Доповнюють декор вставки скла та сердоліку.
На верхній дошці в центрі розташоване накладне лите «Розп’яття». Обабіч – литі фігурки Богоматері та Іоанна Богослова. На наріжниках – складні рельєфні композиції із зображеннями чотирьох євангелістів та серафимів. Між ними з боків дошки – накладні смужки з карбованим ренесансним візерунком з виткого стебла з листям та пагонами.
На нижній дошці розташовано середник восьмикутної форми з гравірованим зображенням святителя Миколая. Довкола розташовані пластинами з образами апостолів Петра та Павла, архангела Михаїла та сюжетними композиціями із зображенням чудес святого Миколая.
У вкладному написі зазначено, що дар робиться «за отпущения грехов своих и родителей во вечную себе паметь». Пам’ять про ніжинського полковника Василя Золотаренка, дійсно, зберігається упродовж століть, а його життя є добрим уроком для всіх прийдешніх поколінь українців, які після Хмельниччини знову і знову піднімалися на боротьбу за свободу і незалежність України.
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
🇺🇦 Щоб допомогти нашим захисникам переходьте за посиланнями:
https://www.facebook.com/photo/?fbid=143970574948783&set=a.143970588282115 🇺🇦
🇺🇦 Слава Героям! Слава Україні!
