15 липня о 09:00
Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
У давні часи на рівнинах сучасної Херсонщини височів насип, більший за всі кургани українського степу – його висота перевищувала 20 м, а діаметр складав близько 150 м. В народі його звали давнім тюркським найменуванням – Огуз (Бик).
Майже 2,5 тисячі років тому скіфи звели цей курган над усипальницею свого володаря (дослідники припускають, що це міг бути найвідоміший скіфський цар Атей). Гробниця була споруджена з каменю, вірогідно, за участі грецьких будівничих. Поховальні ритуали були здійснені з надзвичайною пишністю: зібралося чимало воїнів, з якими володар ходив у походи, десятки жерців співали гімни богам і приносили їм жертви, аби вшанувати небіжчика, прибули представники сусідніх народів…
За деякий час після зведення кургану в південній частині насипу було поховано дружину володаря, а згодом, у північній, – його родичів.
З плином часу велетень-курган не тільки став священним місцем для степовиків, які віддавали шану могутньому володарю, але й приваблював грабіжників. Вони прорили до всіх трьох гробниць вузькі ходи і винесли звідти все, що було можливо. Чим керувалися грабіжники давнини, ризикуючи своїм життям? Лише жагою до наживи? А чи не хотіли вони знищити пам’ять про велич своїх попередників? Про те ми можемо тільки здогадуватись.
Та коли у 1891-1894 роках представник Імператорської археологічної комісії Ніколай Вєсєловський проводив розкопки кургану, він натрапив на вщент пограбовану центральну гробницю. Оскільки на проведення робіт було витрачено величезні кошти, а знахідок практично не було, розкопки припинили. Але за деякий час, навесні 1902 року, селяни в осипах розкопу знайшли золоті предмети кінської вузди. Археологічна комісія відрядила до кургану Вадима Рота, який за сприяння жандармерії вилучив у селян переважну більшість коштовних знахідок, окрім тих, які на той час вже потрапили до приватних колекцій (зокрема й до зібрання Богдана і Варвари Ханенків). Провівши невеликі розкопки, Вадим Рот виявив невелику Південну гробницю, пограбовану за давнини і, крім того, поруйновану грабіжницькими ямами селян.
Залишки грандіозного кургану Огуз продовжували височіти в степу і приваблювати археологів. Але поновити роботи вдалося лише у 1972 році, коли експедиція Інституту археології АН УРСР на чолі з Олександром Лєсковим ретельно дослідила насип кургану. Археологічне дослідження Огузу було завершене у 1979-1980 роках експедицією, яку очолив Юрій Болтрик. Було наново обстежено Центральну і Південну гробниці, а також відкрито вцілілу кінську могилу та пограбовану у давнину Північну гробницю.
Археологам трапилось чимало цікавих знахідок. Серед предметів, виявлених у Північній гробниці, виділяються срібні бляхи, що слугували оздобленням кінської вуздечки. Дослідники встановили, що вони виготовлені фракійцями, які у ті часи мешкали на теренах сучасної Болгарії і, частково, Румунії. У другій половині IV століття до н.е. скіфи налагодили з фракійцями тісні контакти. Мирні угоди між двома народами, імовірно, були закріплені династійними шлюбами, і саме тоді серед скіфів розповсюдилися срібні оздоби кінської вуздечки, виконані фракійськими майстрами.
На двох срібних бляхах, знайдених у кургані Огуз, відтворено юнака-вершника, вбраного у туніку та плащ. Невидимим списом він поцілює у хижака, кінь під ним піднявся дибки і копитом правої передньої ноги б’є хижака у морду.
За давніх часів у такому вершникові втілювали божественний образ воїна-захисника. Розповіді про нього побутували не тільки серед фракійців, а й були добре знайомі скіфам. А у реальному житті кожен скіфський воїн був захисником, готовим дати відсіч будь-яким хижакам, що зазіхають на їхню рідну землю.
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
🇺🇦 Щоб допомогти нашим захисникам переходьте за посиланнями:
https://www.facebook.com/photo/?fbid=143970574948783&set=a.143970588282115 🇺🇦
🇺🇦 Слава Героям! Слава Україні!