Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
До золотої пекторалі зі скіфського кургану Товста Могила, розкопаного на Дніпропетровщині у 1971 році експедицією ІА АН УРСР під керівництвом Бориса Мозолевського, можна повертатися знову і знову. Розглядати її, знаходити і відкривати для себе щось нове, обговорювати, розповідати…
Однією зі сцен нижнього фриза пекторалі є погоня собаки за зайцем. Вона повторена без змін з лівої та правої сторони фриза.
Це порушує загальний ритм, оскільки п’ять центральних сцен нижнього фриза по-своєму неповторні, в кожній з них втілено якийсь свій особливий сюжет: шматування грифонами коня, що вже впав; перемога грифонів над конем; боротьба коня і грифонів; перемога лева і пантери над оленем; напад лева і пантери на кабана.
І от за сценами, де панують хижаки, розміщено погоню собаки за зайцем. Яка доля очікує зайця, чим закінчиться ця гонитва?
Щодо потенціалу зайця здобути у цій гонитві перемогу можна висловити припущення з опорою на цілком реалістичні спостереження. Так, у нарисі Ксенофонта «Полювання» читаємо: «У швидкості ніг [зайця] лише зрідка переважають собаки, і якщо заєць буває спійманим, то це відбувається випадково, а не від влаштування його організму, тому що з усіх звірів, однакового з ним розміру, жоден не зрівняється з ним у бігу». Отже, наздогнати зайця собаці не судилося?
Але добре відомо, що зображені на пекторалі сцени пронизані симоволами й алегоріями та навіть реальні персонажи (як-от, коні та олені, кабан і лев, заєць і собака тощо) є, перш за все, мифологічними образами – втіленням певних прихованих сюжетів і сенсів. Відповідно, аби з’ясувати, хто вийде переможцем у цій гонитві, варто зазирнути до більш давніх джерел – міфів, легенд, казкових сюжетів, у яких відтворені оповіді про богів та героїв.
Одну з таких оповідей – про полювання на зайця – зустрічаємо в Нартському епосі осетин, у якому дослідники вбачають перекази, що сягають скіфо-сарматських часів.
Одного разу нарт Хамиц зустрів під час полювання незвичайного білого зайця, який вразив його своєю красою. Заєць не тікав від Хамица, а радше манив його до себе. Почалася гонитва, в ході якої Хамиц тричі наздоганяв зайця і фактично вбивав його. Але тільки-но герой брав тваринку на руки, як та знов оживала і ще швидше тікала від нього. Зрештою заєць добіг до краю землі, шубовснув у море і зник. Деякий час потому з води вийшла дівчина-красуня і зізналася у тому, що оберталася на зайця, а насправді є донькою володаря водного царства Донбатира. Чарівна дівчина стала дружиною Хамица, і у щасливого подружжя народився син, названий Батразом. Коли хлопець підріс, він уславив своє ім’я численними подвигами і став одним із нартських героїв. Образ нарта Батраза дослідники порівнюють з іншим міфологічним персонажем – скіфським Аресом, богом війни і покровителем воїнства.
В осетинському епосі не згадується собака, адже Хамиц мовбито самотужки полює на зайця (а може, оповідач просто не згадав про собаку?). Але відомо чимало скіфських і боспорських зображень полювання на зайця, де зображений вершник разом із собакою.
Дуже вірогідно, що скіфи знали сюжет, подібний до осетинського, який і був відтворений на пекторалі.
Звернімо увагу, що на пекторалі заєць, прудко втікаючи від собаки, розриває смертоносне коло. Коні, олень і кабан, доля яких стати жертвою вже вирішена, спрямовані головою до центру, де бенкетують грифони. А заєць біжить у протилежний бік – назовні, розриваючи ланцюг смерті й проголошуючи перемогу життя.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc