Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
У зібранні нашого музею є два особливі літургійні предмети – золоті потир і дискос, що використовувались під час здійснення таїнства Євхаристії (Святого Причастя). Привертає увагу, що вони пошкоджені – погнуті, викривлені, місцями осипалася емаль. За цими предметами – довга історія…
Коштовні предмети були виготовлені, імовірно, в московських майстернях не пізніше 1686 року. Експонати вражають своїм яскравим, соковитим колоритом, створеним завдяки поєднанню на золотому тлі сяючих емалей (застосована дуже складна техніка емалі по рельєфу) та коштовних каменів – діамантів, смарагдів, сапфірів, рубінів.
Потир і дискос є вкладом українського гетьмана Івана Самойловича до Успенського собору Києво-Печерської лаври «на спомин душі» своїх дітей – сина Семена та дочки Параски, які були поховані на території монастиря.
Майбутній гетьман одружився з Марією Голуб, донькою заможного містянина Івана Голуба-Багатого з Чернігівщини, десь наприкінці 1650-х років. Тоді він іще служив військовим писарем Красноколядинської сотні Прилуцького полку. У 1660 році у подружжя народився первісток Семен, а з часом – іще два сини (Григорій та Яків) і дві доньки (Параска та Анастасія).
У 1672 році Івана Самойловича було обрано гетьманом, і розпочався його нелегкий, звивистий шлях при владі. Тим часом, діти виросли і почали відігравати значну роль у житті тодішньої України. Найстарший, Семен, був наказним гетьманом (1679–1680), а по тому – стародубським полковником. Найстарша донька Параска (Параскева) у 1683 році одружилася з московським боярином Федором Шереметьєвим, якого невдовзі призначили першим воєводою Києва. Григорій займав посаду чернігівського полковника (1685–1687) і наказного гетьмана (1687).
Та 1685 рік приніс гетьману тяжкі сімейні втрати. 20 березня несподівано померла Параска. Минуло лише два місяці після цієї сумної події, і нове нещастя спіткало гетьманську сім’ю: 19 травня раптово помер його старший син Семен…
Гетьман болісно переживав ці непоправні втрати. Його скорбота втілена у золотих, надзвичайно коштовних літургійних предметах, які він передав церкві…
Потир і дискос перебували у ризниці Успенського собору до початку 1920-х років, після чого були вилученні з церкви радянською владою і потрапили до музейного фонду. У 1930-х роках предмети експонувалися в Харківському історичному музеї.
Коли у 1941 році розпочалася війна, в Харкові почали готувати музейні експонати до евакуації. Та сталося це лише на початку жовтня, коли лінія фронту вже доволі близько підійшла до міста. 9-10 жовтня було сформовано евакуаційний ешелон, до складу якого увійшов і вагон із музейними цінностями. Їх планувалося відправити до Уфи, де на той час зберігалися й інші зібрання з українських музеїв.
Але 10 жовтня неподалік від Харкова – на станції Алєксєєвка Воронезької (нині Бєлгородської) області – ешелон потрапив під бомбардування німецькою авіацією. У вагон з експонатами влучила бомба, багато цінностей було знищено або дуже пошкоджено. Щось вдалося врятувати і зрештою перевезти до Уфи.
Усі музейні експонати повернулися в Україну у 1946 році. Літургійні предмети потрапили до Києво-Печерського історико-культурного заповідника, звідки у 1968 році їх передали на зберігання до Музею історичних коштовностей.
Фахівці відреставрували предмети, але залікувати всі «рани» виявилося неможливим – вони назавжди залишилися деформованими, зберігаючи пам’ять про жахливі часи Другої Світової війни…
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc