Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
У кургані Товста Могила середини IV століття до н.е., дослідженому в 1971 році експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Бориса Мозолевського, було відкрито дві окремі гробниці: скіфського воїна, який мав високий соціальний статус, і вельможної жінки (імовірно, його дружини) з дитиною.
Бокова (жіноча) гробниця мала доволі простору нішу, де знаходились продуктові запаси: на дерев’яних тацях лежали шматки підсмаженої конини, а у бронзовому казані, на думку дослідників, могла бути просяна чи вівсяна каша, зварена на молоці.
Литий бронзовий казан на високій пустотілій ніжці, що розширюється донизу, є типовим для скіфських пам’яток. Чаша казана овальна у плані, з округлими боками; дугоподібні ручки мають по три виступи. Об’єм казана відносно невеликий – до 8 літрів. Наявність сильної кіптяви у його нижній частині є свідченням того, що їжу готували, ставлячи казан у середину вогнища.
Вважають, що бронзовий казан у скіфському суспільстві був важливим соціально-знаковим предметом. У ньому можна було приготувати їжу для великої кількості людей, отже, таку посудину використовували під час свят, урочистостей та різних церемоній, коли разом збиралася сім’я, рід чи навіть плем’я. Той, хто володів казаном, мовбито, і був очільником колективу. А в залежності від об’єму казана визначався соціальний статус його власника.
Чверть від усіх виявлених археологами бронзових казанів була знайдена у жіночих похованнях. Дослідниця Олександра Ромашко припустила, що казанами володіли жінки, які по смерті свого чоловіка, заміщали його й очолювали певний колектив. Вірогідно, такою була і жінка, похована в кургані Товста Могила, – дружина видатного воїна, володара золотої пекторалі. Імовірно, вона була не лише матір’ю спадкоємця, а й жрицею, що служила скіфським богиням. У її молитвах звучала турбота про людей і рідну землю, її дії спрямовувалися на згуртування народу під час випробувань.
З часів скіфів повелося в Степу, що у разі потреби жінки стають поряд із чоловіками на захист рідної землі, життя свого роду і майбутнього своїх дітей. Так було у давнину, так є й зараз.