Скарбниця Національного музею історії України (з січня 1969 до вересня 2021р. – Музей історичних коштовностей України) є філією Національного музею історії України. Своїм заснуванням установа завдячує визначній події в українській археології, пов’язаній з іменем відомого археолога, засновника київської школи скіфологів Олексія Івановича Тереножкіна (1907–1981).
Розкопки скіфського кургану IV ст. до н.е. в м. Мелітополі, здійснені у 1954 році під його керівництвом, відкрили новий етап у дослідженні поховань скіфської знаті. Під час розкопок, які були першими після довгої, майже піввікової перерви у дослідженні скіфських курганів, було знайдено близько чотирьох тисяч золотих прикрас. Українські археологи вирішили залишити унікальні знахідки в Україні, тобто зламати існуючу з імперських часів тенденцію віддавати найцінніші знахідки до центральних музеїв Москви і Ленінграда (Ст. Петербург). Дізнавшись про результати розкопок, тодішній директор Ермітажу М.І. Артамонов (1898-1972) написав листа до Інституту археології АН УРСР з проханням передати знахідки з Мелітополя до Державного Ермітажу. Не одержавши позитивної відповіді, він звернувся до президента АН УРСР О.В. Палладіна (1885-1972). Проте академік розпорядився передати усі матеріали з Мелітопольського кургану до Київського державного історичного музею (нині Національний музей історії України) і в подальшому залишати історичні пам’ятки в Україні.
Через деякий час, після передачі знахідок з Мелітопольського кургану до Київського історичного музею, його співробітникам було запропоновано підготувати виставку виробів з дорогоцінних металів з колекції музею. Експонати різного часу, виготовлені, в основному, із золота та срібла, прикрашені емалями та дорогоцінним камінням розмістили в лекційному залі історичного музею. Урядова комісія після відвідин виставки прийшла до висновку, що ”коштовностей” достатньо для створення спеціального відділу. 22 листопада 1963 року Радою Міністрів УРСР було прийнято постанову № 1300 ”Про створення при Київському державному історичному музеї спеціального відділу – ”Золотої кладової” для збереження і широкого показу трудящим історичних і мистецьких пам’яток з дорогоцінних металів. Міністерство культури УРСР 28 грудня 1963 р. видало відповідний наказ за № 378.
У 1965 р. Київський державний історичний музей дістав назву Державний історичний музей УРСР, а філіал отримав статус музею ”Золота кладова”. У 1968 році згідно Наказу Міністерства культури УРСР № 70 музей перейменовано у Музей історичних коштовностей УРСР. Під цією назвою 4 січня 1969 року він відчинив двері для перших відвідувачів. Коли на виконання постанови Уряду на базі Державного історичного музею УРСР у 1991 році було створено Національний музей історії України, його філія отримала свою сучасну назву – Музей історичних коштовностей України.
Національний музей історії України
Для розміщення Музею історичних коштовностей на території Києво-Печерського історико-культурного заповідника (нині Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник) було виділено пам’ятку архітектури доби українського бароко XVII–XVIII ст. так званий Ковнірівський корпус, що отримав свою назву від імені відомого київського архітектора Стефана Ковніра (1695-1786), за проектами якого відбувалась добудова корпусу у 1724-1727 рр. та перебудова у 1746-1751 рр. На першому поверсі знаходилась пекарня з коморами, а потім до нього прибудували книжкову крамницю. Другий поверх спочатку пристосовували до господарських потреб – розміщували склади і помешкання, згодом – палітурню і житло для учнів друкарні.
У 20-х роках XX ст. у частині будівлі помістили Київський центральний історичний архів і помешкання, в іншій працювала хлібопекарня (завод) Союзу робітничих кооперативів (з 1924 до кінця 1930-х років). У роки війни корпус був зруйнований. Відновлений у 1963 р. для створення у ньому Державного музею історичних коштовностей УРСР.
![https://goldenukr.com.ua/ffiles/history_miku/dop/miku_1947_l.jpg](https://goldenukr.com.ua/ffiles/history_miku/dop/miku_1947_l.jpg)
Вигляд будівлі у 1947 р.
Основу фондів музею склали експонати Державного історичного музею УРСР, який передав близько 80 тис. одиниць зберігання. З них найбільшу частину складали колекції нумізматики, фалеристики і медальєрики, які за роки існування музею були значно поповнені і в даний час зберігаються в Національному музеї історії України. Також протягом 1964-1968 рр. ще 24 музеї України передали новоствореному музею 2400 експонатів з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Значний внесок у формування археологічної колекції Музею коштовностей зробив Інститут археології НАН України, а також Дніпропетровський та Донецький державні університети. Найбільша в світі за чисельністю колекція ”скіфського золота” є гордістю не лише музею, а і всієї України. Окрасою колекції є славнозвісна золота пектораль ІV ст. до н.е. З часу заснування Музей історичних коштовностей України постійно поповнює свої фонди. Фондово-закупівельна комісія відібрала й закупила предмети музейного значення різних епох як у приватних осіб, так і в установ. Чимало експонатів до музею передали працівники державної митниці та Служби безпеки України. Деякі речі музей отримав у подарунок від громадян України. За роки існування музею була сформована нова колекція сучасного ювелірного мистецтва.
![](https://goldenukr.com.ua/ffiles/history_miku/institut arheology ANU_l.jpg)
Інститут
археології НАН України
Дніпропетровський
державний університет
Донецький
державний університет
Завдяки копіткій роботі реставраторів музею відновлено і повернуто до життя понад 20 тисяч унікальних пам’яток ювелірного мистецтва різних епох. Реставрація цих експонатів дала можливість не тільки поповнити експозицію новими експонатами, але і створити такі експозиції як ”Західноєвропейське срібло XVI–XIX ст.” та ”Пам’ятки єврейського церемоніального мистецтва”.
Указом Президента України Л.Д.Кучми ”Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв” № 489/2000 від 22.03.2000 г. встановлено, що Національний музей історії України та його філіал – Музей історичних коштовностей України – являються основними музейними закладами, які здійснюють прийом, зберігання, облік та експонування історичних і художніх пам’яток, виготовлених з використанням дорогоцінних металів та каміння.
У 2004 р. музей зазнав значних змін. Було проведено реставрацію будівлі та реконструкцію приміщень, встановлено сучасне музейне обладнання, створено нову експозицію.
Експозиція Скарбниці Національного музею історії України розташована в 9-ти залах, її побудовано за історико-хронологічним принципом, що дозволяє відтворити сторінки історії художньої обробки металу: золота, срібла, бронзи з рубежу IV–ІІІ тис. до н.е. до сьогодення, іншими словами – виникнення, становлення і розвиток ювелірного мистецтва на території сучасної України.
Гордістю музею є найбільша за обсягом унікальна колекція ”скіфського золота”, яка не має аналогів у світі. Вона презентує ювелірне мистецтво іраномовних кочових скіфів, котрі з VII ст. до н.е. до ІІІ ст. н.е. панували в степах України. Окрасою її є славетна золота пектораль IV ст. до н.е.
Великий розділ експозиції розповідає про ювелірне мистецтво епохи раннього та пізнього середньовіччя (IV–XIV ст.). Це неперевершені за майстерністю виконання і вишукані прикраси, виконані в техніці гравірування, карбування, зерні, скані, черні, перегородчастої емалі, інкрустовані коштовним і напівкоштовним камінням, які були знайдені на території України під час археологічних розкопок в похованнях вождів та воїнів кочових племен (гунів, аварів, хозарів, печенігів, половців) та у складі слов’янських та давньоруських скарбів.
Історія окремих предметів археологічної колекції Скарбниці Національного музею історії України є невід’ємною частиною історії створення і формування зібрання Міського музею старожитностей і мистецтв (1899 р.), який був офіційно відкритий 30 грудня 1904 р. під назвою ”Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя-імператора Миколи Другого Олександровича”.
У формуванні археологічної збірки Міського музею прийняли участь відомі колекціонери і меценати – О.М. Терещенко, І.А. Хайновський, Ф.Ф. Кундеревич, В.Є. Гезе, В.В. Хвойко, В.Б. Антонович, Є.О. Зносько-Боровський, О.О. Бобринський. Неоціненний вклад у збереження культурної спадщини України і створення музею вніс київський меценат, колекціонер Богдан Іванович Ханенко (1848-1917). Він фінансував розкопки вчених, викуповував витвори стародавнього і середньовічного мистецтва у кладошукачів і володарів землі, на якій проводили розкопки.
Близько 1500 унікальних експонатів різних епох, які є серцевиною зібрання Музею історичних коштовностей України, надійшли саме з колекції Б.І.Ханенко (1848-1917). Найдавнішими за часом виявлення знахідками в колекції музею є платівки із зображенням грифонів, знайдені в 1845 році під час археологічних розкопок під керівництвом професора Київського університету св. Володимира М.Д. Іванішева (1811-1874) скіфського кургану Переп’ятиха неподалік від Фастова на Київщині. Цікаво те, що в експедиції штатним художником працював Тарас Григорович Шевченко, який тільки закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Т.Г.Шевченко замальовував знахідки і виконав олійними фарбами реконструкцію кургану. В 1849 році ці знахідки поступили до університетського музею, а в 1936 році увійшли до зібрань Київського історичного музею. Саме платівки із зображенням грифона – стража на шляху до духовної досконалості – стали основою для створення логотипу Музею історичних коштовностей України.
Значна частина зібрання музею відкриває сторінки історії прикладного мистецтва XVI-XX ст. З творчістю українського, російського та західноєвропейського золотарства знайомлять численні вироби – ювелірні прикраси, посуд, предмети церковного призначення, виконані талановитими майстрами в стилях бароко, рококо та класицизму. В експозиції музею також представлена унікальна колекція єврейського церемоніального срібла.
|
Першим керівником музею у 1963 р. була призначена Оксана Давидівна Ганіна (1913-1993).Вона очолювала музей до 1978 р. |
У подальшому музеєм керували:
|
1978-1991 рр. – Леонід Іванович Лаукарт. |
|
1991-1997 рр. – Сергій Михайлович Чайковський (1942-2020). |
|
1997-1998 рр. – Жанна Гайківна Арустамян. |
|
1998-2004 рр. – Петро Олексійович Римар (1939-2010). |
|
2004-2016 рр. – Людмила Володимирівна Строкова. |
|
2016-2018 рр. – Володимир Михайлович Хардаєв (1952-2018). |
|
2018-2021 рр. – Олександр Володимирович Хардаєв. |
|
З вересня 2021 р. Скарбницю Національного музею історії України очолює Наталія Олександрівна Панченко. |