22 квітня о 16:47
Геми! Їх прагнучи, світ перетнути не бояться,
Через вир морів сміливо вирушають в дорогу…
Марк Манілій
Процитовані рядки римського астролога Марка Манілія чудово демонструють особливе ставлення в стародавньому світі до гем – напівкоштовних каменів з вирізаним зображенням. Греки й римляни високо цінували ці вишукані витвори мистецтва, створені різцями талановитих майстрів.
Уся Еллада переказувала історію про перстень Полікрата, володаря Самоса, «з печаткою, смарагдовий, оздоблений у золото, роботи самосця Феодора, сина Телекла» – коштовність, що вважалася найдорожчою з відомих багатств. Гема із цього персня не збереглася, хоча в 1 ст. н. е. (майже через 600 років після смерті Полікрата) її ще показували мандрівникам у римському храмі Конкордії. Цю гему начебто бачив християнський письменник Климент Олександрійський, який стверджував, що вона була прикрашена зображенням ліри.
Відомі випадки, коли власник геми, вважаючи, що не має права володіти такою цінністю, жертвував її храму. Так, в описах піднесень Афіні з Парфенона згадуються численні «кам’яні та скляні печатки». Незлічену колекцію гем непідкореного володаря Понту, Мітрідата VI Євпатора, було принесено в дар у найголовніше святилище Риму – храм Юпітера Капітолійського, після тріумфу Помпея Великого. А славнозвісний Гай Юлій Цезар присвятив богині Венері «шість дактилотек» (зібрань гем).
Але не всі так легко розлучалися з вишуканими камінцями з різним зображенням. Пліній розповідає про сенатора Ноннія, якого Марк Антоній заніс до проскрипційних списків через коштовність, якою сенатор жадав заволодіти, – опал, що, найімовірніше, був гемою. Однак Нонній вважав за краще піти у вигнання, ніж розлучитися з улюбленою коштовністю: «Незвичайні жорстокість і прагнення до розкоші в Антонія, який проскрибував через гему, але не менш незвичайна й завзятість Ноннія, захопленого причиною своєї проскрипції!».
Часом римляни дарували розкішні геми своїм союзникам. Напевно, саме так потрапили на далекі північні береги Понту (Чорного Моря) золотий медальйон з портретом Друза Молодшого, сина всемогутнього Тіберія, роботи Епітюнхана, різьбяра-вільновідпущеника його бабусі Лівії Друзілли, і золотий перстень з портретом імператора Клавдія, підписаний знаменитим римським різьбярем Скілаксом.
Італійською роботою вважається витончена інталія (від intaglio – врізання; різновид геми, вирізаної в техніці заглибленого рельєфу), що доповнює гривну сарматської володарки з поховання біля с. Чугуно-Крепинка Донецької області, про яке ми вже неодноразово згадували. Оправа закриває деталі зображення по краях, залишаючи доступною для огляду лише центральну частину геми.
Це вирізаний на червоному сердоліку молодий Діоніс, стегна якого задрапіровано тканиною. У правиці бог тримає тирс, шишку якого видно над його головою. Піднятою догори лівою рукою він тримає канфар, з якого ллється вино. Голова бога прикрашена вінком зі стрічками, що майорять за спиною. Біля ніг Діоніса сидить оголений сатир, на черево якого бог поставив ногу. Права рука сатира піднята догори, лівою він спирається на землю. За фігурою сатира праворуч – голова та частина тулуба козла.
Найімовірніше, ця гема спочатку призначалася для іншого виробу. Ювелір, який зробив каст, явно не звертав уваги на сюжет, закривши частину зображення та розмістивши вушка для підвішування в такий спосіб, що зображення постає перевернутим. Нерівні краї, неакуратні гнізда й загальна недосконалість виконання касту для такої вишуканої інталії створюють дисонанс та контрастують з майстерною роботою різьбяра.